ОТТУТ

I. ТУТ (у цьому місці; за цих обставин; у цей час), ТУ́ТА розм., ОТУ́Т підсил. розм., ТУ́ТЕЧКИ (ТУ́ТЕНЬКИ) розм., ОТУ́ТЕЧКИ (ОТУ́ТЕНЬКИ) підсил. розм., ОТТУ́Т підсил. заст.; О́СЬДЕ розм., О́СЬДЕЧКИ розм. (у цьому самому місці). "Там Оксана, там весело І в сірій свитині; А тут... а тут... що ще буде? Може, ще загину?" (Т. Шевченко); Чи знов рідну землю в сльозах поцілую, Чи вік протиняюсь отут по Вілюю? (П. Грабовський); І Пархім, де було вздрить, що люди чого-небудь зійшлися, то і він тутечки (Г. Квітка-Основ'яненко); — Чого се ти, Симоне, тутеньки шукаєш? (Ганна Барвінок); (Катря (вбігає задихана до хати):) Я осьдечки, бабусю, я осьде! Здорові були, бабусю! (С. Васильченко).

ОТТУ́Т, присл., заст.

Отут (див. оту́т¹).

– Оттут мені жити на цих горах, серед вольного степу .. Тутечки моє царство й панство (І. Нечуй-Левицький).

див. тут

Отут, тут, тутеньки, тутечки, тутки