РЕЙТАР

ВЕ́РШНИК (людина, що їде верхи на коні), ВЕРХІВЕ́ЦЬ, ЇЗДЕ́ЦЬ, НАЇ́ЗНИК, ВЕРХОВИ́Й, КІ́ННИЙ рідко, ВЕ́РХІВЕНЬ рідко, ВЕ́РШЕНЬ рідко, КОМО́ННИК заст., ВЕРХОВИ́К діал., ЇЗДУ́Н діал.; ДЖИГІ́Т (умілий і вправний їздець); КІННО́ТНИК, КАВАЛЕРИ́СТ, КІ́ННИК розм. рідко (військовий вершник); ГУСА́Р (вершник легкої кавалерії); КІРАСИ́Р іст., РЕ́ЙТАР (вершник важкої кавалерії); ША́БЛЯ (один боєць-кіннотник — при вказуванні на кількість бійців). Тепер Тадикові чітко було видно коня й вершника на тлі нічного неба (Григорій Тютюнник); І в одну мить.. на пригорку з'явились верхівці (І. Нечуй-Левицький); Прозорим льодом по ріці Промчали дзвінко два їздці (М. Бажан); Відбирав я тоді від наїзника Лебедя (коня) і вів його в.. стайню (Ю. Збанацький); Розступились і дали проїхати верховим і ридванові (П. Куліш); Зібрав (Турн) і кінних, і піхотних І всіх для битви шиковав (І. Котляревський); Не перебігли й половини яру, аж перед ними зачорніло кілька верхівнів (Б. Грінченко); — Здоров був, Барило, — озвався передовий вершень (О. Стороженко); Лісом.. їхала дружина вершників. Були це озброєні комонники (Ю. Опільський);- А чи довго туди їхати верхи? — Хто його зна, як який їздун (Словник Б. Грінченка); — Джигіти з Саїдом на конях роз'їжджають по кишлаку (І. Ле); Пил шляхами битими в'ється під копитами — бурею кіннотники мчать по стороні (М. Упеник); Двадцять п'ять юних кавалеристів училися сідати, їздити і злазити з коней (І. Багмут); Видно було на стежках і шляхах довкола місточка то одиноких кінників, возових та піших, то цілі валки (І. Франко); Гусари чванились один перед одним дорогими баскими кіньми та кінською збруєю (І. Нечуй-Левицький); Проїхав учвал.. загін кірасирів (Н. Рибак); (2-й гонець:) Полковнику, шляхтичі йдуть на табір наш. Всередині рейтари (О. Корнійчук); Битися до останньої шаблі.

РЕЙТАР

польск. raytar, от нем. Reiter, от reiten, ездить верхом. Легко вооруженный конный воин в средние века.

Объяснение 25000 иностранных слов, вошедших в употребление в русский язык, с означением их корней.- Михельсон А.Д.,1865.

рейтар

(рэ), а, род. мн. рейтар (при собир. знач.) и рейтаров (при обознач. отдельных лиц), м., одуш. (нем. Reiter букв. всадник).
ист. Воин наемной тяжелой конницы в Зап. Европе (16—17 вв.) и в России (17 в.).
Рейтарский — относящийся к рейтару, рейтарам.

Толковый словарь иностранных слов Л. П. Крысина.- М: Русский язык,1998.

РЕ́ЙТАР, а, ч.

Солдат (перев. найманий) важкої кавалерії в Західній Європі XVI–XVII ст. та Росії XVII ст.

Наймані рейтари перед пішим військом, зведені в один міцний кулак, готувалися напасти на козацький центр (Я. Качура);

Читав я книжку по історії, все в ній сказано, як ще наші предки, запорозькі козаки, били німецьких рейтарів (П. Панч).

• ¬ приставка (0): -
• ∩ корень слова (1): РЕЙТАР;
• ∧ суффикс (0): -
• ⏰ окончание (0): -

РЕЙТАР – РЕЙТЕР

Рейтар, -а. Переважно найманий кіннотник у Західній Європі в XVI– XVII ст.

Рейтер, -а. Тягарець на коромислі терезів; металевий затискач у картотеці тощо.

[rejtar]

ч.

rajtar (кіннотник)

Ре́йтар:

— найманий солдат важкої кавалерії [55]