Я́БЛУЧКО

Я́БЛУЧКО, а, с. 1. Зменш.-пестл. до я́блуко 1, 2. [Денис:] Я.. переліз через пліт й украв з півдесятка яблучок (Кроп., II, 1958, 445); Вона ретельно визбирувала падалицю, кожне яблучко старанно розрізала й нанизувала на нитку сушитись (Донч., II, 1956, 106); Зінаїда Петрівна.. схвильована. Якби вдень, було б видно, як під квітчастою хусткою яблучка щік пашать, палають (Гончар, Бригантина, 1973, 59); *У порівн. Мов яблучко у садочку, Кохалась дитина (Шевч., II, 1963, 28); Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (Н.-Лев., II, 1956, 307). ◊ Недале́ко відко́титься я́блучко від я́блуньки (я́блуні) див. відко́чуватися. 2. Назва пісні й танцю. Якийсь морячок-одесит просто під відчиненим вікном у начальника вокзалу пішов вибивати «яблучко» (Гончар, II, 1959, 126). 3. Центральна частина мішені (у 1 знач.) у вигляді чорного кружка. — В яблучко! — зрадів Сергій (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34). 4. Те саме, що гал (див. гали1). Колись гали, зокрема дубові (їх у народі звуть дубовими «яблучками»), використовували для виготовлення чорнила (Наука.., 5, 1973, 41). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 619.