ОППІДУМ

(лат.) Укріплене поселення кельтів II–I ст. до н. е., що мало прямокутне розпланування і храмові комплекси, які нагадували старогрецькі зразки. Масивні стіни (т. зв. "галльські стіни") виконувались з кам'яних блоків, скріплених дубовими в'язями. Прямокутні будинки впритул прилягали один до одного, а на вище розташованому святилищі здіймалися чотиригранні вапняні стовпи з витесаними головами людей. Виникли в кельто-лігурійській області на півдні сучасної Франції, в Північній і Середній Європі. Оппідуми оточувались ровами, валами й палісадами.

термін, яким за часів рим. імператора Юлія Цезаря позначали оборонні поселення ґаллів; теп. так називають кельтські селища від Британії до Карпатської низовини.