РІ́ПКА

РІ́ПКА, и, ж. Зменш. — пестл. до рі́па. А маленьким же таке було, що я встаю — і воно встає, топить стану — і воно коло мене: дивиться, як і ріпку чищу, як і вертунчик [верчун] верчу, дивиться та й собі тії (Тесл., З книги життя, 1949, 19); * У порівн. З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув [Еней] в народ дрібних, як ріпки, Щоб тямили його обід (Котл., І, 1952, 91). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 576.