ПОВО́ДИТИ¹, джу, диш, недок., ПОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. пові́в, вела́, ло́; док.
1. без прям. дод. Робити рух, ворушити чим-небудь.
А як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! То дріботить, то тихо попливе, .. поводить станом та головою (І. Нечуй-Левицький);
Тільки мовчазний жандарм, мов чорний корч посеред виру, стояв і байдуже поводив вусом (П. Колесник);
І що то вже, як хороше вдасться! Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті – усе не так, як хто інший (П. Куліш);
Він рвучко повів широким плечем, оглянув присутніх (Іван Ле);
// Проводити чим-небудь по чомусь.
От вибігла [Маруся] та мерщій і кричить: – Не бійсь, не бійсь! – а рукою поводить по лобові (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Сторож:] Отже, здається, і невелика штука повести пером по бомазі [паперу], одначе хоч ти мені пальці повідрубуй, не напишу!.. (М. Кропивницький);
– Дайте свою руку. Знаєте, що це? – І Клим повів рукою шпіона [шпигуна] по своєму револьвері (Мирослав Ірчан);
// Робити рух чим-небудь у певному напрямку.
Тетяна повела рукою на піч, – там спали діти (Л. Яновська);
І ось, по-косарськи, розставивши ноги, чоловік повів косою (М. Стельмах).
2. тільки док., кого, що. Спрямувати рух кого-, чого-небудь; допомогти або примусити йти, рухатися.
Задзвонили в усі дзвони, І повели Гуса На Голгофу у кайданах (Т. Шевченко);
“Паша”, значить, узяв і повів м'яча короткими пасовками (Остап Вишня);
Він мовчки взяв повід і повів чотириногого товариша [коня] (О. Довженко);
// Піти попереду, скеровуючи кого-, що-небудь.
[Деїфоб:] Хвалився він, що піде в бій сьогодні і всіх своїх лідійців поведе (Леся Українка);
З-під лопухів, що росли біля клуні, озвалася квочка і повела за собою зграю діточок на підвечірок (М. Томчаній);
// Управляючи механізмом судна, автомобіля і т. ін., скерувати їх рух.
До островів скелястих повів Телемах корабель свій (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);
// тільки недок., діал. Правити.
В першій хвилі мене покортіло приступити до неї, притиснути уста до тих малих рук, котрі я так любив і які так зручно вміли поводити конем (О. Кобилянська);
Над'їхав якийсь повіз, на переді візник поводить кіньми (С. Ковалів).
3. тільки док., кого, що, перен. Спрямувати чиюсь діяльність, скерувати кого-, що-небудь.
Ви з перших, наш славетний Бояне [М. В. Лисенко], звернули увагу на наш рідний спів, прихилили своє чуле серце до його .. і повели на широкий шлях поступу та розвою (Панас Мирний);
* Образно. Ці два слова [одібрать землю] досі лежали на споді кожного серця, .. а тепер, вийняті звідти, стали немов живим чимсь і говорили: ходім за нами, ми поведем (М. Коцюбинський);
// Очолити кого-, що-небудь.
Мільйони ждуть з ділом в руках, Хто поведе? (Леся Українка);
В надійні руки здав Марко родовитих корів .. – сам тепер поведе ферму (К. Гордієнко);
// діал. Виховувати.
4. тільки док., без прям. дод. Простягнутися куди-небудь, набути певного напрямку.
Дорога повела в ліс.
5. що, перен. Маючи що-небудь на меті, на увазі, спрямувати в певний бік (розмову, бесіду і т. ін.).
Галка повела розмову на втоптані стежки, розпитувала про роботу (Ю. Мушкетик).
6. тільки док., що. Почати здійснювати, робити, виконувати що-небудь, займатися чимсь;
// також без дод. Почати говорити.
На цей раз козак не питавсь дороги, а підійшов .. і повів розмову про те, що се за місто Київ (Марко Вовчок);
– Розумієш, голубе, – повів рябий, коли вони сіли закусувати, – я сам з села. От чому я тебе помітив (С. Журахович);
Я ж спочатку повів Про недавнє минуле (С. Крижанівський).
7. що, безос., рідко. Скорчити, зсудомити. Вести́ / повести́ вого́нь див. вести́;
Води́ти (вести́) / повести́ тано́к (тано́чок, та́нці, рідко хорово́д) див. води́ти.
◇ Вести́ / повести́ до вінця́ (під віне́ць, до шлю́бу) див. вести́;
І ву́сом (брово́ю) не вести́ / не повести́ (рідко не ру́шити) див. вести́;
[І] ву́хом не вести́ / не повести́ див. вести́;
Куди́ о́чі поведу́ть (пока́жуть) див. о́ко¹;
(1) Повести́ го́лосом – почати говорити або співати.
Моссаковський сидів і не смів голосом повести (І. Нечуй-Левицький);
Заохочуючи діда, молодиця заграла очима й стиха повела голосом: Ой верніться, літа мої, Хоч до мене в гості... (С. Васильченко);
(2) Повести́ пере́д – опинитися попереду; стати першим у чому-небудь.
Надувшись голова і паличкою підпираючись, повів перед; а судящі [члени суду].. пішли за головою (Г. Квітка-Основ'яненко);
Перед повели першокласники. Трохи спантеличені загальною увагою, трохи розгублені, .. вони то розтягувались, то збивались до гурту (Ю. Збанацький);
(3) Повести́ пе́ршу скри́пку (д) див. гра́ти;
(4) Повести́ раху́нок, спорт. – стати першим у грі, одержавши більшу кількість очок на свою користь;
(5) Повести́ у та́не́ць (тано́к) кого – почати танцювати з ким-небудь.
Музики заграли. Циган повів циганок у танець (І. Нечуй-Левицький);
Андрій узяв дівчину за руку й повів у танок (С. Чорнобривець);
(6) Пово́дити / повести́ ву́хом (ву́хами) – прислуха́тися.
Шинкар всунув хлопчакові два злотих і, поводячи вухом, щоб нічого не пропустити про старого Дуная, сказав, що пізніше програє [мелодію] (М. Стельмах);
(7) Пово́дити / повести́ но́сом (носа́ми) – нюхати повітря, принюхуватися.
Пелехатий [вовк] нюхливо поводив носом, вловлюючи запашну теплість, випромінювану людиною (П. Загребельний);
Десь близько запахло офіцерським тютюном. – Славний тютюнець... Кримський? – повів носом Яресько (О. Гончар);
(8) Пово́дити / поводи́ти (повести́) очи́ма (о́ком, по́глядом і т. ін.):
а) (по кому – чому, на кого – що і без дод.) дивитися, спрямовувати зір на кого-, що-небудь.
Парубки розгостилися, позасідали коло дівок, сміються, жартують, а на Марину ні один й оком не поведе (Н. Кобринська);
Вже він вважав грекиню удовою, волосся стало стовбула – цариця з гострою бровою на нього оком повела (Л. Костенко);
// по кому – чому. оглядати когось, щось.
Ось він [лейтенант] зупиняється на відстані десяти кроків, мовчки поводить по солдатському гурті байдужим поглядом (П. Колесник);
// тільки док.;
Пове́сти о́ком подивитися на когось, щось.
Повів [Філіпчук] оком по цеху, по людях, по косах, по машині: все це було його (Ірина Вільде);
б) (за ким – чим.) спостерігати за ким-, чим-небудь.
Тухольські громадяни, видячи її, .. з уподобою поводили за нею очима (І. Франко);
(9) Ті́льки (лише́, лиш) брово́ю (руко́ю і т. ін.) повести́ – рухом брови, руки і т. ін. подати знак, натякнути кому-небудь.
Злегка Бровою, чорною стрілою, Лиш поведеш, і за тобою Табун козацький виника (Л. Забашта);
– Зайду іноді в ресторан – кельнери підбігають: “Що зволите?” А я так поведу тільки рукою: “Шампанерії пляшку, та холодної! Живо!” Мчить, аж спотикається (А. Шиян);
(10) Хоч би [тобі́ (собі́, вам)] ву́сом (ву́хом, брово́ю і т. ін.) повести́ – не зважати ні на що, не реагувати на кого-, що-небудь.
– Та я ж, – каже [Омелько], – скілько разів і сам довідувався, і Параску засилав. Разом гукали на вас: “Пане! пора вставати!” А ви хоч би собі усом повели (Панас Мирний).
ПОВО́ДИТИ², джу, диш, недок., ПОВЕСТИ́, еду́, еде́ш; мин. ч. пові́в, вела́, ло́; док., кого, у сполуч. зі сл. себе.
Те саме, що пово́дитися¹.
– Та доки ми будемо панькатись з ним? Записався в гурток, то й хай по-товариському поводить себе! (С. Васильченко);
Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Григорій Тютюнник);
– Мене не треба вчити, як себе поводити з дівчатами (Ю. Яновський).
ПОВОДИ́ТИ, воджу́, во́диш, док.
1. кого, що. Водити кого-, що-небудь якийсь час.
Онохрій Литка поводив приятеля по оборі і знову повернувся з ним до налагодженого, готового виїхати воза (Г. Епік);
Він хотів і собі хоч трошки поводити змія й почав смикати за шнур (П. Панч);
// перен., розм. Поманити обіцянками, подати надію на щось.
[Василина:] Поводи його [парубка] так довгенько, а як добре вивіриш, що він тебе не дурачить, отоді кажи йому правду (С. Васильченко).
2. чим. Рухати чим-небудь якийсь час то в один, то в другий бік.
Піднявши руку, механік виставив наперед палець, поводив ним перед своїм носом і сказав, звертаючись до юнги: – Мене не купиш! (М. Трублаїні);
// Пересувати щось по якій-небудь поверхні.
Христя постояла, постояла, поводила, поводила, задумавшись, ножем по лаві та і знову почала кришити зілля (Панас Мирний);
Вода в річці стала темна, якась ніби підступна .. Вона настільки відштовхувала від себе, що навіть не викликала охоти бодай пальцем поводити по ній (Ірина Вільде).