АТРИБУ́ТИКА, и, ж.
Збірн. до атрибу́т 2.
Оригінальна картина невідомого художника “Богдан Хмельницький з полками”. Гетьмана зображено на повен зріст. Допоясну атрибутику цілком запозичено в Гондіуса (із журн.);
Різняться своєю атрибутикою і водночас є однотипними за смисловим навантаженням герби Запоріжжя і Нікополя. Бандура, шабля і спис – у запорізькому гербі, гетьманська булава, шабля і три язики полум'я – у нікопольському уславлюють минувшину, пов'язану із запорозьким козацтвом (із журн.).
-и, ж.
Те, що є прикметою кого-, чого-небудь, вирізняє з-поміж інших, указує на належність до якої-небудь групи осіб, явищ і т. ін.
Rzeczownik
атрибутика f
atrybuty
[atrybutyka]
ж.
atrybutyka