ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ) (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ (УГЛЯДА́ТИСЯ), ПРИДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, на кого-що й без додатка, ПРИГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯ до кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯ кого, що, на кого-що й без додатка, ВИТРІЩА́ТИСЯ на кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯ до кого-чого, розм., ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм., НАЗИРА́ТИ без додатка, розм., ПРИЗИРА́ТИСЯ до кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) в кого-що, ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ (УТУ́ПЛЮВАТИСЯ), ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ (УСТРОМЛЯ́ТИСЯ), ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ (УСТРО́МЛЮВАТИСЯ), ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИ розм., ПРОШТРИ́КУВАТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ), Ї́СТИ розм., ЖЕ́РТИ розм., ПРИРОСТА́ТИ до кого-чого, ВПИРА́ТИСЯ (УПИРА́ТИСЯ) в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТУ́ПЛЮВАТИ (УТУ́ПЛЮВАТИ), УПИРА́ТИ (ВПИРА́ТИ) (у сполуч. зі сл. очі, погляд). — Док.: вдиви́тися (удиви́тися), вгле́дітися (угле́дітися), вгля́дітися (угля́дітися), придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися (упи́тися), вп'ясти́ся (уп'ясти́ся), впну́тися (упну́тися), вту́питися (уту́питися), встроми́тися (устроми́тися), прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп'я́лити (вп'я́лити), прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися (впе́ртися), встроми́ти (устроми́ти), вту́пити (уту́пити), упе́рти (впе́рти). З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); — Як же ти зберегла все це? — здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато — так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав (я), чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався (Брянський) гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп'явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп'ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі (Матюхи) гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав (Герман) уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); (Лікар) пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" — пронизливими.. очима (Омелян) просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває (Катря) мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав (Кузь) багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); — Ну що? — знову кинув Прохор і вперся в нього (Никанора) очима (І. Микитенко); Встромляв (Іван) очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).
ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) що (уводити щось гостре всередину чогось), ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ЗАСТРО́МЛЮВАТИ, ЗАСТРОМЛЯ́ТИ, СТРОМЛЯ́ТИ, ВТИКА́ТИ (УТИКА́ТИ), ЗАТИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИ чим, ВГЛИ́БЛЮВАТИ (УГЛИ́БЛЮВАТИ) рідше; ВГАНЯ́ТИ (УГАНЯ́ТИ), ВГОРО́ДЖУВАТИ (УГОРО́ДЖУВАТИ), ВСА́ДЖУВАТИ (УСА́ДЖУВАТИ), ВГА́ЧУВАТИ (УГА́ЧУВАТИ) (з силою); ВПИНА́ТИ (УПИНА́ТИ), ВПИНА́ТИСЯ (УПИНА́ТИСЯ), ВПИВА́ТИСЯ (УПИВА́ТИСЯ) чим (зубами, жалом). — Док.: встроми́ти (устроми́ти), застроми́ти, строми́ти, вткну́ти (уткну́ти), ввіткну́ти (увіткну́ти), заткну́ти, штрикну́ти, штрикону́ти, вгли́бити (угли́бити), ввігна́ти (увігна́ти), вгна́ти (угна́ти), вгороди́ти (угороди́ти), всади́ти (усади́ти), вгати́ти (угати́ти), вп'ясти́ (уп'ясти́), впну́ти (упну́ти), впну́тися (упну́тися), впи́тися (упи́тися). Я встромляв в неї чотири палички, і картоплина перетворювалась на коняку (І. Багмут); Комар присів на лоб, Щоб з усієї сили свій гострий носик устромить (Л. Глібов); Він втикає у землю заступа і чекає (О. Донченко); Писар.. уткнув пакет в щілину дверей (І. Нечуй-Левицький); Дід постукав обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок за цвяшком (З. Тулуб); Узяв (Пищимуха) вилки, з розгону вгородив їх у стегно качки й підняв його вгору (Панас Мирний); — Чоловік із жалю ніж би собі в груди всадив (О. Кобилянська); Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен (М. Стельмах); Вп'ясти кігті в руку; Собака впивається зубами в тіло (А. Хижняк).
ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ) (вкладати що-небудь у рідину або щось м'яке), ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), ВТИКА́ТИ (УТИКА́ТИ), ЗАНУ́РЮВАТИ, ВПЛІТА́ТИ (УПЛІТА́ТИ) (у вовну, волосся). — Док.: встроми́ти (устроми́ти), вткну́ти (уткну́ти), зану́рити, вплести́ (уплести́). Закачала (рукав) аж до плечей і встромила у воду руку (М. Коцюбинський); Вткнувши голову в подушку, гірко плакала (Ольга) (Я. Галан); Він занурював пальці в гарячий сипучий пісок (О. Донченко); Потім вони обоє, занурюючи великі житні скибки в мед, полуднують (Є. Гуцало); Заятчук.. вплітає руку в задичавлений волоссям низ обличчя (М. Стельмах).
ВСТРО́МЛЮВАТИ див. встромля́ти.
див. встромляти.