МЕСТИ́, мету́, мете́ш; мин. ч. мів, мела́, мело́; наказ. сп. мети́, меті́м (меті́мо), меті́ть; недок.
1. що і без дод. Видаляти з якої-небудь поверхні сміття, пил, сніг мітлою, віником і т. ін.; підмітати.
Добра дівка – як старости йдуть, тоді мете (Номис);
– Не буду мести твоєї половини сіней та виносити твого сміття, – сказала Мелашка (І. Нечуй-Левицький);
Гладкий сторож мів алею старанно, повагом (Л. Дмитерко);
* Образно. В червоних штанях аксамитних [оксамитних] Матнею улицю мете, Іде козак (Т. Шевченко);
// чим. Волочачи що-небудь по поверхні, здіймати сніг, куряву тощо.
Метучи розкритими полами кожуха іскристий сніг, поволі пішов [Левко] до стайні (М. Стельмах).
2. що. Піднімаючи в повітря, розвівати, розносити що-небудь (про вітер, бурю тощо).
Не вітер, а буря завіяла, метучи цілі гори снігу по землі (Панас Мирний);
Опадає листя, його метуть вітри (В. Кучер);
// без дод. Піднімати в повітря часточки пилу, снігу і т. ін., розвівати, розносити їх (про хуртовину, суховій і т. ін.).
Надворі було хуртеча Та метелиця мете; За ворітьми коло вікон Сніг горбами наросте (Я. Щоголів);
Це в степу увостаннє суховії метуть. До щитів розподільних поливальниці йдуть (М. Шеремет);
// безос.
– Ну й погода! Насилу добралася до вас. Мете – світу Божого не видно (Д. Бедзик).
3. перен., розм. Швидко прямувати, бігти.
[Карпо:] На, та й мети швидше з хати. (Дає сто рублів і випиха Агапона за поріг) (М. Кропивницький);
– Бач, як мете [наймит] до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах).
◇ (1) Мести́ як (мов, ні́би і т. ін.) помело́м (мітло́ю) що і без дод. – брати, забирати, знищувати і т. ін. все підряд; нічого не залишати.
Наїзниця скакала І військо немале вела, Собою всіх людей лякала І все, мов помелом, мела (І. Котляревський);
(2) Хоч ві́ником мети́ – нема нікого, нічого, зовсім порожньо десь.
Пусто було і на Ринковій площі, хоч мети віником (П. Козланюк).
Бабушка мела листья. |
св.Подмести сор.
Мести двор метлой. |
св.Она подмела пол.
Ветер метёт сухие листья.
нет св.
Сейчас на улицу носа не высунешь, метёт!
нет св.
Они втроём метут всё, что на столе поставлено. |
св.Антон вмиг смёл всю малину.
Толковый словарь русского языка Дмитриева.Д. В. Дмитриев.2003.
БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил., МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., НЕСТИ́СЯ підсил., ГНА́ТИ підсил. розм., ГНА́ТИСЯ підсил. розм., рідше, ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ЧУХРА́ТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ підсил. розм., МЕСТИ́ підсил. розм., рідше, МОТА́ТИ перев. у наказ. сп., фам. І справді легко було на серці Катерини, коли бігла додому (Г. Хоткевич); Роман, охоплений радісними сподіванками, не йшов, а летів додому (М. Стельмах); З хати зразу вилітає вервечка босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (М. Стельмах); На базарі стояв крик, лемент ..Люди, як хвилі, носилися, мчались, торгувались, кричали (Панас Мирний); Перекупки бігли з своїми стільцями на руках і важкими клунками за спиною, поспішаючи зайняти місце, перепічайки неслися з хлібом, з бубликами (Панас Мирний); А Заяць (Заєць) жене, що має сили (І. Франко); — Бач, як мете (наймит) до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах). — Пор. 1. бі́гати, 1. побі́гти.
ЗАМІТА́ТИ (мітлою, віником збирати з якоїсь поверхні сміття), МЕСТИ́, ПІДМІТА́ТИ, ВИМІТА́ТИ, ОБМІТА́ТИ (навколо чого-небудь). — Док.: замести́, підмести́, ви́мести, обмести́. Він знов приймавсь за роботу, носив воду і дрова, замітав двір (М. Коцюбинський); Місто ще спало. Тільки невтомні двірники вже мели тротуари і поливали їх водою (В. Гжицький); Папаяніс зачинив вікно, взяв у сінях віник і почав підмітати підлогу (М. Чабанівський); Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби.. та й пішла в хату (І. Нечуй-Левицький).