КЛУБОЧІТИ

КЛУБОЧІ́ТИ, чи́ть, недок.

Те саме, що клубочи́тися 1.

Вранці лежав негустий туман, .. снувався поміж дерев, клубочів, мов дим (Ю. Яновський);

Нічний туман наповнював по вінця оболоні, повисав над річкою, а вранці рожево клубочів і танув у високості (В. Дрозд);

Навколо казана клубочіли червонуваті язики полум'я, потріскували поліна, бризкаючи іскрами (із журн.).

КЛУБОЧИ́ТИСЯ (про дим, туман, пару тощо — здійматися, рухатися клубками), КЛУБОТА́ТИСЯ (КЛУБОТІ́ТИСЯ), КЛУБОТА́ТИ (КЛУБОТІ́ТИ), КЛУБОЧІ́ТИ, КЛУБИ́ТИСЯ розм., КУ́БЛИТИСЯ розм., КУЖЕ́ЛИТИСЯ розм., КЛУБУВА́ТИСЯ діал.; КУЧЕРЯ́ВИТИСЯ розм. (утворюючи хвилясту масу, схожу на завитки). Ранковий легкий туман клубочився над Дніпром (В. Собко); Дим почав клуботатись над припічком, шукав проходу (Панас Мирний); Біла пара клубоче над кіньми (О. Довженко); Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (О. Ільченко); Кублився в заметах вогкий дим (П. Панч); Чад і дим з нори кужелиться (Словник Б. Грінченка); Над будинками кучерявилися димки (Н. Рибак).