ПРОСЛАВЛЯ́ТИ кого (створювати популярність, славу комусь, чомусь, перев. описуючи в художньому творі, в пісні тощо), СЛА́ВИТИ, ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ВЕЛИЧА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ХВАЛИТИ рідше, УСЛАВЛЯ́ТИ (ВСЛАВЛЯ́ТИ) уроч., УСЛА́ВЛЮВАТИ (ВСЛА́ВЛЮВАТИ) уроч., ВОЗВЕЛИ́ЧУВАТИ заст., уроч.; ОСПІ́ВУВАТИ, СПІВА́ТИ кого, про кого (у віршах, піснях). — Док.: просла́вити, звели́чити, піднести́, усла́вити (всла́вити), возвели́чити, оспіва́ти. Прославимо героїв, які своїми подвигами додали краси всьому чесному світові (О. Довженко); Хай славить мова українська Край, де гніздяться журавлі, Красу оновленого Мінська І чесну дружбу на землі! (М. Рильський); Поема — це жанр, який оспівує і звеличує, поема — це велична симфонія сильних, мужніх, великих людських почуттів і діянь (А. Малишко); Кого почитають, того й величають (прислів'я); Напевне видумали свято Патриції-аристократи І мудрий кесарів сенат. Вони, бач, кесаря хвалили На всі лади (Т. Шевченко); Той не співець, хто не кличе на бій, Хто в пісні народ не уславлює свій (С. Крижанівський); Муса Джаліль уславив свій народ (з газети); Письменник особливо возвеличує київського православного воєводу князя К. Острозького за його патріотичну стійкість (з журналу); — А ось чи думав ти, чому найбільші поети всіх часів саме її оспівували, жінку? З неї, звичайної, земної, творили своїх небесних мадонн... (О. Гончар).
[wsławyty]
дієсл.
wsławić
ВСЛА́ВИТИ див. уславля́ти.