СТИ́ШЕННЯ

СТИ́ШЕННЯ, я, с. 1. Дія за знач. сти́шити. Перший рядок проголошується на поступовому наростанні звучності, другий — на стишенні i т. д. (Худ. чит.., 1955, 71). 2. Стан за знач. сти́шитися. [Альбіна (після моменту стишення знов вибухнула плачем):] Ой, доненько! а за що ж ти мене скарала так? (Л. Укр., III, 1952, 324). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 708.