ГО́ЛКА, и, ж.
1. Тонкий металевий стрижень для шиття з гострим кінцем і вушком, у яке всиляється нитка.
Ухопила [Оксана] рукав від сорочки, узяла голку, протягла нитку, та й забула узлика зав'язати (Г. Квітка-Основ'яненко);
Зараз знайшла [Марія] голку й до чоловіка підійшла, щоб ґудзик пришити (А. Головко);
* У порівн. Я гостра з ворогом, мов голка! (П. Тичина).
2. Загострений на кінці металевий стрижень різного вигляду й різного спеціального призначення.
Ми, хлопчаки, хизувалися перед дiвчатками, нiби нам не болить, коли голка шприца тонко i гостро входила пiд шкiру на спинi, а дiвчатка, коли їх кололи, кривились i плакали (В. Сосюра);
Через хвилину голка задряпала пластинку, вихопила з неї кілька брязкітливих акордів (Ю. Шовкопляс).
3. Лист хвойних дерев, колючка або гострий росток деяких інших рослин.
Жадібно всмоктувала земля життєдайне тепло, тяглася до сонця незчисленними голками прорості (З. Тулуб);
Край стежки, над канавою, забриніли зелені голки першого рясту (О. Донченко);
Тимко струсив із сорочки сухі соснові голки (Григорій Тютюнник).
4. перев. мн. Тверді колючки на тілі деяких тварин.
Їжак скрутився в клубок і виставив гострі голки (О. Копиленко);
Щетина в рогатої свині завтовшки з голку дикобраза! (Ю. Логвин).
5. Тонкий загострений кристал чого-небудь.
По голках снігу вітер босий Ступав (Л. Первомайський);
Надвечір подув холодний північний вітер, пригнав хмари сизі, .. зашив голками крижаними калюжі, озера (А. Шиян);
// Взагалі гострий кінець чогось.
Сам того не помічаючи, Шевченко опинився в степу і раптом побачив на обрії мури караван-сарая, а поруч напівсферичну башту мечеті та високу кам'яну голку мінарета (З. Тулуб);
Він заглибився в розрахунки, може, з півгодини працював, час од часу недоброзичливо поглядаючи на далеку срібну голку ракети (В. Собко).
(1) Цига́нська го́лка – велика швацька голка.
[Іван:] От пішли ми далі. Коли це чую, щось під коліном неначе мене циганською голкою штрикнуло (М. Кропивницький);
Дідок завжди сидів у своєму кутку за піччю, розіклавши біля себе своє немудре майно: ножиці, циганську голку, нитки і різне шкураття, – майстрував онукам теплу одежину (Григорій Тютюнник).
△ (2) Суха́ го́лка:
а) техніка глибинної гравюри на металі, за якої вістрям твердої голки вишкрябують штрихи на поверхні металевої пластини.
У XV столітті поряд із ксилографією існувала гравюра на металі (різцева гравюра). З часом з'явився її різновид – суха голка (XVI століття) (з навч. літ.);
З'явилася величезна – понад п'ятдесят естампів – серія гравюр, виконаних у техніці сухої голки, – “Тварини і люди” Ганса Грундіга (із журн.);
б) картина, малюнок, виконані цією технікою.
Близько п'ятдесяти робіт українських художників – дереворити, гуаш, суха голка – викликали в глядача велику шанобу до плідної праці митців (з наук.-попул. літ.).
◇ Заганя́ти / загна́ти в се́рце голки́ див. заганя́ти¹;
[І] го́лки не підто́чиш див. підто́чувати¹;
[І] го́лці (я́блуку, я́блукові, рідше ма́ковому зе́рну́ (ма́ковій зерни́ні)) ні́де впа́сти див. упа́сти¹;
Ні́де (нема́є де, ні́куди, заст. ні́где) [й] го́лки (го́лкою, па́льця, па́льцем, ши́лом) встроми́ти (просу́нути, штрикну́ти, ткну́ти, ки́нути) див. встромля́ти;
Пролі́зти (пройти́) [і] крізь ву́шко го́лки див. прола́зити;
Хоч го́лки́ збира́й (рідко вибира́й) див. збира́ти;
Шука́ти (шука́й) го́лку в сі́ні (в соло́мі) див. шука́ти;
[Як] з го́лочки (з го́лки) див. го́лочка;
(3) Як (мов, на́че і т. ін.) го́лка в соло́мі (в снігу́), зі сл. зникнути, губитися і т. ін. – так, що не можна знайти; безслідно.
Кирила вже не було. І як він не виглядав його, той, наче голка в соломі, зник у натовпі людей (Н. Рибак);
Внизу – косогір, забитий снігом, а далі – царство лісів, у яких людина губиться як голка в снігу (Григорій Тютюнник);
(4) Як (мов, ні́би і т. ін.) го́лку в сі́ні, зі сл. шукати – марно, безрезультатно.
Не мало було наших, якщо два дні билися. Пішли на правий берег, в білоруські ліси. Шукай тепер їх там, як голку в сіні (А. Хижняк);
– Шукаємо добра, як голку в сіні, а тільки лихо маєм на віку (М. Руденко);
(5) [Як] (мов, ні́би і т. ін.) на голка́х (на шпилька́х, на колючка́х, на те́рню і т. ін.), зі сл. сидіти, стояти, почувати і т. ін. – у стані надзвичайного нервового збудження, збентеження, хвилювання; неспокійно, нетерпляче.
Усе те так налякало студента, що він сидів, як на шпильках (І. Нечуй-Левицький);
Зібрано грошей так мало, що стид було давати їх Грицеві, що весь той час сидів, мов на терню, і не знав, де подітися (І. Франко);
Коцюбинський почував себе, як на колючках (Л. Смілянський);
Орися сиділа, як на голках, а ввечері рішуче поставила перед Тимком вимогу, щоб він спровадив із двору свого дружка (Григорій Тютюнник);
Вутанька, передавши Мокрині гостинець від матері.., стояла весь час, мов на голках (О. Гончар);
Меланія сиділа як на голках, намагаючись приховати, що нервує і переживає (П. Гуріненко);
Я йому [Франсуа] злегенька підморгнув і швидко пішов до бару, де Хеда сиділа вже на голках (В. Шкляр);
Як (мов, ні́би і т. ін.) ни́тка за го́лкою див. ни́тка;
Як (мо́в, ні́би і т. ін.) хто встроми́в (вгороди́в) ніж (ножа́, го́лку) в се́рце див. хто¹.