СТАРЕ́ЧО

СТАРЕ́ЧО. Присл. до старе́чий. — Відсахнулась [дочка], віддячила батькові за все, — повторив він з глибокою образою в голосі, і плечі його поникли якось старечо (Гончар, Тронка, 1963, 204); * Образно. Одразу ж за дорогою старечо горбилась од віків козацька могила (Баш, На.. дорозі, 1967, 251). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 654.