ШКІРИТИСЯ

ШКІ́РИТИСЯ, рюся, ришся, недок.

1. тільки 3 ос. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби); вишкірятися.

Очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити (Григорій Тютюнник);

// перен., розм. Стояти сторч.

Шлях при в'їзді в село захаращують підняті барикадою борони, вони грізно шкіряться перекинутим вгору залізним зуб'ям – не проскочить ніяка кіннота (О. Гончар).

2. Розсуваючи губи, відкривати, показувати (зуби).

Запилені окупанти блискали зубами, і нам здавалося, що вони по-вовчому шкіряться (В. Минко);

Офіцер уже не сміявся, а шкірився блискучими, гарно вичищеними зубами (Григорій Тютюнник);

– Ну, добридень, чи що? – Гулька протягнув дівчині руку. – Годі шкіритися, – звернулася мати до розгубленої доньки (М. Ю. Тарновський);

// розм. Те саме, що смія́тися.

Він шкірився, але обличчя його і особливо очі віяли холодом (Григорій Тютюнник);

Чомусь ти, Іване, дуже шкіришся на тому портреті. Мав би трохи совісті, бо ж не молоденький (М. Ю. Тарновський);

// перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, проявляючи роздратування, злість.

– Чого вона на тебе так кричала? – розпитували вони, обступивши Дениса. – Розмова у нас не склалася, – шкірився він, плигаючи на одній нозі і зодягаючи підштаники (Григорій Тютюнник).

СМІЯ́ТИСЯ без додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯ розм., ЗУБОСКА́ЛИТИ розм. рідше, КИ́ХКАТИ розм. рідше; ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ розм., ХІХІ́КАТИ розм., ХЕХЕ́КАТИ розм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИ розм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯ розм., ВИРЕГО́ЧУВАТИ підсил. розм., ГИГОТА́ТИ розм., ГИГОТІ́ТИ розм., ГОГОТА́ТИ розм., ГОГОТІ́ТИ розм., ХИХОТА́ТИ розм., ХИХОТІ́ТИ розм., ІРЖА́ТИ (РЖА́ТИ рідше) зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯ без додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯ розм., ЛЯГА́ТИ розм., ПА́ДАТИ розм., УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу — сміятися до нестями). — Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти (заржа́ти), зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів'я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); — Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! — обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона (Катруся) якраз відхилялась, а він (Федько) потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). — Пор. пи́рскати.

шкі́ритися

[шк’іри^ети^ес'а]

-р'ус'а, -ри^ес':а, -ри^ец':а, -р'ац':а; нак. шк'ірс'а, шк'ірте^ис'а

див. шкірити