КЛОПОТУ́ХА

КЛОПОТУ́ХА, и, ж., розм. Жін. до клопоту́н. Як та бідна курка-клопотуха, що знайде зернятко да й те оддасть своїм курчаткам, так і я усе до останнього жупана пороздавала своїм діткам (Сл. Гр.); * Образно. Як бригадир третьої бригади, цілком готової до сівби, він радів приходу весни і вітав її тихою.. посмішкою, ніби говорив: «Давай, давай, клопотухо, давай, мила, зачекалися ми тебе…» (Ряб., Жайворонки, 1957, 73). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 189.