АБИ, ЩОБ 2, ЩОБИ, ЖЕБ, ЖЕБИ

Аби, щоб (щоби), жеб (жеби) Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, якби. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: «Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти» (В. Стефаник). У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: «Всі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «...щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!» Слід завважити, що в говірках західних областей України трапляється замість щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): «Немає злого, жеби на добре не вийшло». Такий сполучник треба вважати за діалектизм і полонізм, який прийшов у ті говірки підо впливом польської мови (zeby). Звісно, йому не може бути місця в літературній мові, крім тих випадків, коли в художньому творі, задля колориту, автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажів.