РІЗУ́ЧИЙ

РІЗУ́ЧИЙ, а, е, розм. 1. Яким можна різати або який може порізати. Він побачив, що Бутень [тур] навпереміну пожовує то молоді гіллячки, то якусь різучу траву (Загреб., Диво, 1968, 64); Різучий кремінь. 2. Який викликає неприємні відчуття, справляє неприємне враження. За сим разом дудка заграла.. таким тонким та різучим голосом, що аж усі здивувались (Мирний, IV, 1955, 23); Густий і різучий на вітрі сніг погрожував заметами (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 94); Майор знову вмочив ногу в різучу воду й знову висмикнув її назад (Загреб., Європа 45, 1959, 99). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 571.