СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́) (проводити по якійсь поверхні чим-небудь гострим, жорстким, дряпаючи або утворюючи різкі звуки; чистити щось таким чином), СКРОМА́ДИТИ, ШКРЯ́БАТИ, ШКРЯБОТІ́ТИ підсил., ШКРО́БАТИ діал. (скребучи, утворювати різкі звуки). — Док.: поскребти́ (пошкребти́), скребну́ти (шкребну́ти), шкрябну́ти, шкрябону́ти підсил. Одна (собака), добігши до самого віконця, заскиглила і стала дряпать лапами і скребти землю (О. Стороженко); Володька шкребе і чистить Шешеньового коня (Ю. Яновський); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев'яними ложками об миску (Г. Епік).
ЧУ́ХАТИ (терти шкіру, щоб не свербіла), СКРЕБТИ́ (ШКРЕБТИ́), ЧУХМА́РИТИ розм., СКРОМА́ДИТИ розм., ШКРЯ́БАТИ розм., ЧЕРСА́ТИ діал.; ДРЯ́ПАТИ (роздираючи). — Док.: почу́хати, скребну́ти (шкребну́ти), почухма́рити, поскрома́дити, шкрябну́ти, черсну́ти, дряпнути. Микола зітхнув, покрутив кудлатою головою й став її чухати (Лесь Мартович); Люди слухають похнюпившись. Інші — потилицю скребуть... (Панас Мирний); Калитка, заточуючись, вийшов на середину двору, чихнув і почав чухмарити волосаті груди, як ведмідь лапою (П. Панч); Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив (Панас Мирний); Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови (М. Коцюбинський).
СКРОМА́ДИТИ, джу, диш, недок., що.
1. Зчищати чим-небудь гострим верхній шар чогось; скоблити, скребти.
Баба Оришка стояла коло столу, скромадила його ножем і змивала (Панас Мирний).
2. Шкребучи чим-небудь гострим, твердим по якійсь поверхні, утворювати неприємні звуки.
– У хаті тихо; чути, як ложка скромаде [скромадить] об миску, як човгає Хівря від столу до печі (Панас Мирний);
// перен., жарт. Старанно писати, натискаючи на перо.
Люба мамочко! .. Про подоріж в Алупку .. вони вже тобі, певне, просторо [докладно] писали, бо вчора щось там півдня скромадили – мені, звісно, не показували (Леся Українка).
3. розм. Те саме, що чу́хати.
Колісника наче злі комарі кусали у потилиці, так він її раз по раз скромадив, ходячи похнюпившись по садку (Панас Мирний).
-джу, -диш, недок., перех.
1) Зчищати чим-небудь гострим верхній шар чогось; скоблити, скребти.
2) Шкребучи чим-небудь гострим, твердим по якійсь поверхні, утворювати неприємні звуки. || перен., жарт. Старанно писати, натискаючи на перо.
3) розм. Те саме, що чухати.
див. лаяти; скребти
Скрома́дити, -джу, -диш, -дять