СОКОРИ́НА

СОКОРИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що осокори́на. Широка сокорина Віти розпустила… А над самою водою Верба похилилась (Шевч., II, 1963, 24); Я під старою сокориною сів, під столітнім деревом моїм на міцних його покручених і побитих часом коренях (Довж., III, 1960, 454); // у знач. збірн. Те саме, що осокірни́к. Старих дубів присадисті підмурки, Ожинник, сокорина, лозняки (Дор., Серед степу.., 1952, 85). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 440.