ПОПЕКТИСЯ

ПОПЕКТИ́СЯ, ечу́ся, ече́шся, док.

1. Одержати опіки або зазнати відчуття болю від вогню, сонця, чого-небудь гарячого, їдкого.

Він Сіркові набрав [галушок] у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся! (з казки);

Її обрятували парубки та дівчата, вибігши на її крик та погасивши пожежу. Вона страшенно попеклася (Б. Грінченко);

В дорозі його вид попікся та почав лупитися (Г. Косинка);

// у сполуч. зі сл. сма́га. Стати сухими і шершавими від внутрішнього жару, спраги (про губи).;

// у сполуч. зі сл. кропива́. Те саме, що пожа́литися.

– Ну, та й кропива ж тут, чисто попікся. Де ти, Соломіє? Поночі й не видко (М. Коцюбинський);

// перен., розм. Зазнати невдачі, мати несподівану неприємність.

Суд – то важна справа, легко попектися (І. Франко).

2. Спектися, стати готовими (про вироби з тіста, страви з м'яса і т. ін.).

Швидко не швидко, але, нарешті, попеклися пряники. Петро Купріянович повиймав їх з печі (Л. Яновська).

3. Пектися якийсь час (про вироби з тіста, страви з м'яса і т. ін.).

Попікся на молоці, то й на воду дуєш.

Хто один раз потрапив у біду, той на другий раз вже є надмірно обережний.