КЛУБИ́ТИСЯ, и́ться; мн. клубля́ться; недок., розм.
Те саме, що клубочи́тися.
В полі хмари клубилися вище і стало ясніше, хоч місяця так само не було видно (В. Винниченко);
Жовті й червоні попруги, руді цятки, блакитні сутінки, голубі, сизі померки вовтузилися, клубилися, плуталися, переливалися, заходили одне на одне (Б.-І. Антонич);
Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (О. Ільченко);
Я підняв очі – зверху зловісно клубився туман (Д. Білий);
В серці бідного Миколи клубилося горе (І. Франко).
КЛУБОЧИ́ТИСЯ (про дим, туман, пару тощо — здійматися, рухатися клубками), КЛУБОТА́ТИСЯ (КЛУБОТІ́ТИСЯ), КЛУБОТА́ТИ (КЛУБОТІ́ТИ), КЛУБОЧІ́ТИ, КЛУБИ́ТИСЯ розм., КУ́БЛИТИСЯ розм., КУЖЕ́ЛИТИСЯ розм., КЛУБУВА́ТИСЯ діал.; КУЧЕРЯ́ВИТИСЯ розм. (утворюючи хвилясту масу, схожу на завитки). Ранковий легкий туман клубочився над Дніпром (В. Собко); Дим почав клуботатись над припічком, шукав проходу (Панас Мирний); Біла пара клубоче над кіньми (О. Довженко); Пара клубилась над опуклими ребрами конячини (О. Ільченко); Кублився в заметах вогкий дим (П. Панч); Чад і дим з нори кужелиться (Словник Б. Грінченка); Над будинками кучерявилися димки (Н. Рибак).
-иться; мн. клубляться; недок., розм., рідко.
Те саме, що клубочитися.
Бовдуритися, вибовдурюватися, вибовдуритися, збовдурюватися, збовдуритися