ПОВО́ДИТИСЯ¹, джуся, дишся, недок., ПОВЕСТИ́СЯ, еду́ся, еде́шся; мин. ч. пові́вся, вела́ся, ло́ся; док.
1. Дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином.
А опришок дійсно поводився зовсім не по-розбійничому: ні словом, ні рухом не налякав Марусі (Г. Хоткевич);
[Бабуся:] Ти ж, Песику, поводься чемно, Щоб нам усім було приємно (О. Олесь);
Вона не знала, як повестися, що сказати йому, почувала себе безпорадною, ніби зв'язаною перед його трохи прижмуреними насмішкуватими очима (Д. Бедзик).
2. з ким. Ставитися до кого-небудь, тримати себе з кимсь яким-небудь чином.
Нута був спокійний, любив жарти і кпини, а з робітниками поводився, як з добрими сусідами (І. Франко);
І зовсім довірливо поставилась сама вона до частого гостя. Може, й тому це, що так же незвично, так хороше поводився з маленькою дівчиною Ковтунов (Є. Кротевич);
Тоді й Михайло збагнув, що не досить гостинно повівся з Федоровим посланцем, почав стягувати з нього керею, запрошував сідати (Ю. Збанацький);
// з чим. Застосовувати що-небудь, користуватися чимсь яким-небудь чином.
– Треба ж обережніше поводитися з словом, – кажу йому [Пищимусі]. – Воно, оте слово, що птиця: випусти – полетить, а спіймати – не так-то легко (Панас Мирний);
Він стояв коло однієї з лаборанток і, закотивши рукава халата, показував, як треба поводитися з якимсь приладом (Ю. Шовкопляс);
Вірив [Данько] і не вірив своєму несподіваному щастю, не знаючи ще, як йому повестися далі з своїм виграшем (О. Гончар).
(1) Як пово́диться, вставн. словоспол. – те саме, що Як во́диться (див. води́тися).
ПОВО́ДИТИСЯ², иться, недок.
1. Бути звичаєм, загальноприйнятим правилом.
А се вже звісно, і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший і знай дметься, мов шкураток на вогні (Г. Квітка-Основ'яненко).
2. кому, безос., розм. Житися.
Бачила вчора й сьогодні Стефаника .. Йому тепер погано поводиться, мусить покинути університет через недостачу грошей (Леся Українка);
Як вам поводиться?
3. розм. Жити, перебувати.
От уже на третій день задумала [Ївга] піти до його дядини: та вже певно знає, де він [Левко] поводиться і що думає на світі з собою робити (Г. Квітка-Основ'яненко).
4. розм. Те саме, що води́тися 2.
У нашій річці поводяться карасі; – Ох! і ти б, брате, мої [гроші] полічив, і я б не забарився твої перекидати, якби-то тільки вони у нас поводилися, а то, горе наше, не люблять вони нас: цураються (Л. Яновська).
5. розм. Знатися, мати справу, дружити, приятелювати з ким-небудь.
Параска сама бачила, що то не по йому захист, – їй, старій, і Гальці – ще нічого; вони вже привикли до такого життя, а синові – він з панами поводиться, у їх буває (Панас Мирний).
6. безос., розм. Складатися так чи інакше (про життя, справи).
– І в селі, скажу тобі, не так поводиться, як слід. П'є мужик, краде (М. Коцюбинський);
Я запитав його, що поробляє у Львові і як йому поводиться на його одвічальнім [відповідальному] становищі (І. Франко).
7. розм., рідко. Відбуватися, діятися.
Ся молодиця знала усе, що з Оксаною поводилось, і не раз вона плакала з нею об такій її годині (Г. Квітка-Основ'яненко).
ПОВОДИ́ТИСЯ, воджу́ся, во́дишся, док., розм.
Водитися з ким-небудь якийсь час.
Пеклись тут гарні молодиці.., Що замуж за старих ходили І мишаком [миш'яком] їх поморили, Щоб послі гарно погулять І з парубками поводитись (І. Котляревський).
I. ПОВО́ДИТИСЯ (дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином), ПОВО́ДИТИ СЕБЕ́, ТРИМА́ТИСЯ, ДЕРЖА́ТИСЯ, ЧИНИТИ, ЗАХОВУВАТИСЯ діал.; ОБХО́ДИТИСЯ, ОБЕРТА́ТИСЯ заст. (з ким-, чим-небудь певним чином, виявляючи своє ставлення до нього). — Док.: повести́ся, повести́ себе́, вчини́ти (учини́ти), захова́тися, обійти́ся, оберну́тися. З цих прикладів часом можна чудово навчитися, як не треба поводитися з людьми чи як поводити себе на всякій роботі (І. Ле); Йому подобається її манера розмовляти з людьми, з якими вона тримається аж ніби суворо, без лестощів (О. Гончар); Я держусь у цій справі нейтрально, бо інакше не вмію (Леся Українка); Він не виявив жодної мужності, прагнучи лишитися прикордонником. Навпаки, міг тепер визнати, що чинив як легкодух (П. Загребельний); — Ти б ще дякувала, що тобою не гордують, що так привітливо з тобою обходяться (Панас Мирний); З порівняннями, на мою думку, треба обережніш обертатися. Я думаю, що вони часто шкодять ліризмові твору (В. Самійленко).
СТА́ВИТИСЯ до кого-чого (виявляти певне ставлення до кого-, чого-небудь), ПІДХО́ДИТИ, ПОВО́ДИТИСЯ з ким, ВІДНО́СИТИСЯ рідше; ПРИЙМА́ТИ (вперше виявляти своє ставлення). — Док.: поста́витися, підійти, повести́ся, віднести́ся, прийня́ти. З твоїх листів я бачу, що ти тепло до мене ставишся (Ю. Яновський); Безтурботно ставлячись до інших наук, він міг до самозабуття віддаватись справі, зв'язаній з технікою (О. Гончар); То як же могло Романове серце, живучи поглядами своїх дідів і батьків та пісенним світом, легко, з грубими жартами чи дурнуватими рухами підходити до незбагненної дівочої душі? (М. Стельмах); (Орест:) Люба, як ви се сказали?.. Ви якось чудно поводитесь зі мною останнього часу (Леся Українка); Київ приймав церкву Софії дивуванням і захопленням (П. Загребельний).
ВЕСТИ́СЯ безос. (бути звичаєм, загальноприйнятим правилом), ВОДИ́ТИСЯ, ПОВО́ДИТИСЯ, УЗВИЧА́ЮВАТИСЯ, ЗАВЕ́ДЕНО безос.-присудк. сл. — Док.: повести́ся, узвича́їтися. Так велось у старосвітщину, що рада була старша од гетьмана (П. Куліш); Послів ввели к царю з пихою, Як водилося у Латин (І. Котляревський); Викосити леваду — то було синове діло, так уже повелося (С. Голованівський); — Це добре у вас заведено, що цілою громадою ви своїм молодятам допомагаєте на ноги стати (Панас Мирний). — Пор. уста́литися.
ЖИ́ТИ (вести життя в якийсь спосіб), ПРОЖИВА́ТИ, ПРОВО́ДИТИ зі сл. життя, ВІКУВА́ТИ, ПРОБУВА́ТИ (протягом якогось часу); МА́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., ЖИ́ТИСЯ безос., розм., ПОВО́ДИТИСЯ безос., розм. — Док.: прожи́ти, провести́, звікува́ти, пробу́ти, пожи́ти, повести́ся. Їж хліб з сіллю, з водою, живи правдою святою (прислів'я); — Ні, моя ясочко, проживай веселою (Марко Вовчок); Більшу половину життя Олександр Павлович взагалі провів у наукових подорожах (Я. Гримайло); Ти ж ще молода, при здоров'ї.. Хіба.. так удовицею й вікуватимеш? (Є. Кравченко); Два роки вона пробула без мужа з малою дитиною на руках (С. Чорнобривець); Тесть був чоловік небагатий, але мався трохи ліпше, ніж мій небіжчик батько (І. Муратов); (Чумакова мати:) Добрий вечір, стара ненько, Чи здорова поживаєш? (С. Руданський); Жилося Давидові хоч і тяжко, але весело (М. Стельмах); В Петербурзі їй поводилось не зле (Леся Українка).
ІТИ́СЯ (ЙТИ́СЯ) безос., кому (про умови життя, стосунки, обставини — улаштуватися певним чином), ВЕ́СТИСЯ, СКЛАДА́ТИСЯ, ПОВО́ДИТИСЯ розм. — Док.: скла́стися. Дівчина співала журливої пісні про фортуну, про чумака, що поїхав у Крим, що погано йому йшлося (Л. Первомайський); Як ведеться, так і живеться (М. Номис); Але не так складалось, як гадалось (І. Вирган); Я запитав його, що поробляє у Львові і як йому поводиться — на його одвічальнім становищі (І. Франко)
1) Дотримуватися певної поведінки, діяти якимсь чином.
2) з ким. Ставитися до кого-небудь, тримати себе з кимсь яким-небудь чином. || з чим. Застосовувати що-небудь, користуватися чимсь яким-небудь чином.
II -иться, недок.1) Бути звичаєм, загальноприйнятим правилом.
2) кому, безос., розм. Житися. Як вам поводиться?
3) розм. Жити, перебувати.
4) розм. Те саме, що водитися 2).
5) розм. Знатися, мати справу, дружити, приятелювати з ким-небудь.
6) безос., розм. Складатися так чи інакше (про життя, справи).
7) розм., рідко. Відбуватися, діятися.