ЛЯ́ЧНО.
Присл. до лячни́й.
Неприязно й лячно виглядало довкола, навіть виду не було ніякого (О. Кобилянська);
Оксана трусилася вся й боялася глянути. Та, врешті, насмілилась-таки й лячно зиркнула із-за полукіпка (А. Головко);
// у знач. пред. Страшно, моторошно.
[Анна:] Не знаю, але мені так чогось лячно, так чогось сумно, як коли б якесь велике нещастя надо мною зависло (І. Франко);
Дівчині стало лячно самій у хаті (П. Козланюк);
Вийдеш із хати, й тьма, як чорна хустка, облягла тобі очі. І в тій тьмі наче щось ворушиться. Волохате й чорне. Аж лячно стає (Б. Антоненко-Давидович).
СТРА́ШНО присудк. сл. — кому і без додатка (про почуття страху, тривоги, яке хтось відчуває), ЛЯ́ЧНО, БО́ЯЗКО, БО́ЯЗНО, МО́ТОРОШНО, ЖА́ХНО. Петрик жив з мамою край села під самісіньким лісом, і йому було страшно вечорами (В. Кучер); Дівчині стало лячно, моторошно, вона ладна була залишити помешкання (М. Олійник); Зараз іду між люди.. Боязко мені, бо соромливий собі я вдався (С. Васильченко).
Присл. до лячний. || у знач. присудк. сл. Страшно.
Ля́чно, присл.