ОРАНТА (от лат. orans, род. падеж оrапtis - молящийся), один из иконографических типов богоматери. О. изображается в рост с поднятыми до уровня лика руками и повёрнутыми к зрителю ладонями. Тип О. восходит к раннехристианским изображениям молящихся фигур (росписи рим. катакомб; илл. см. т. 9, табл. XV, стр. 192-193). О. изображались в 9-13 вв. в монумент, живописи и на иконах Византии и Др. Руси. В системе росписи купольных храмов О. занимает место в конхе центральной апсиды. В позе О. изображались также другие святые.
Лит.: Кондаков Н. П., Иконография Богоматери, т. 1, СПБ, 1914, с. 60-100.
(лат. Та, яка молиться)
один з іконографічних варіантів образу Богоматері, що сформувався в середньовіччі; Богородиця зображена на повен зріст, із розведеними та піднятими до рівня обличчя руками. Тип О. сягає ранньохристиянських розписів у Рим. катакомбах. У IХ-ХIII ст. О. набула поширення в монументальному живописі, іконах Візантії та Київської Русі; у системі розпису купольних храмів О. займала місце в консі центральної апсиди.
-и, ж.
Один із найдавніших християнських образів; зображення фігури людини з піднятими в жесті моління руками; Богородиця.