ЛІКАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., розм.
1. Працювати лікарем (у 1 знач.).
Демид переїхав у город і почав лікарювати (Б. Грінченко);
От, приміром, чи думав я коли тут лікарювати? (Б. Лепкий);
– Такі ліки приписав їй від божевілля лікар. Ви його знаєте, це пан Розенрох. Він великий нудик, але лікарює справно (Валерій Шевчук).
2. Те саме, що лікува́ти.
Потім її стала [Маріула] вчити І лікарювати, Які трави, що од чого (Т. Шевченко).
ЛІКУВА́ТИ (застосовувати будь-які медичні засоби для припинення захворювання), ЛІЧИ́ТИ рідко, ЛІКАРЮВА́ТИ розм., ГО́ЇТИ розм. рідше, КОРУВА́ТИ діал., КУРУВА́ТИ діал. — Док.: полічи́ти. Доктор вивчив пацієнтку і вирішив лікувати її самогіпнозом (Ю. Смолич); Доктор Фішер лічив хворих із сорок літ (О. Маковей); Три дні полічили, а там сказали, що умер багатир (Словник Б. Грінченка); Об'явіть, будь ласка, землякам, чи не схоче хто у нас (у Миргороді) лікарювати (В. Самійленко); Дід пам'ятав, як його одного разу, ще замолоду, побито... Дак тоді гоїв його Гарасим Савчук — ото був превеликий знахар! (Б. Грінченко); Се (істерія) річ не така-то страшна, хоч і загайна, бо корувати її треба гігієною та водою (Леся Українка); Пішла баба і куди! Як свята курує; Пройшло уже кілька літ, Ба, і ксьондз хорує (С. Руданський). — Пор. виліко́вувати.
-юю, -юєш, недок., розм.
1) Мати лікарську практику, працювати лікарем.
2) Те саме, що лікувати.
Лікарюва́ти, -рю́ю, -рю́єш