ПРИ́ЧЕТ, ПРИЧТ, у, ч.
1. Служителі культу при окремій церкві.
Отець Василь ще раз скропив козаків, ще раз поблагав на воїнство чесне благословення у Ґоспода і з причетом вернувся журно до церкви (М. Старицький);
Отець Харитін надів ризи й вийшов з причтом за браму в цвинтарі (І. Нечуй-Левицький);
– А ось тут підпишіть, що це земля церковного причету (М. Стельмах);
З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (О. Довженко).
2. перен., жарт. Особи, які супроводжують кого-небудь; почет.
Писареві нічого було робити, тільки, почухавши потилицю, йти додому з своїм причетом (Г. Квітка-Основ'яненко);
Пан у себе з причетом гуляють (Т. Шевченко).
ПО́ЧЕТ (ті, хто супроводжує високопоставлену особу, воєначальника, керівника високого рангу), ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) ірон., СВИ́ТА заст. Решта були дворові слуги й почет Хмельницького. Частина їх їхала на конях, частина — за погоничів на санях (П. Панч); І шапочку мужик знімає, Як флаг побачить; значить, пан У себе з причетом гуляють (Т. Шевченко); За хвилю прибув на місце капітан у товаристві кількох офіцерів, далі генерал зі своєю свитою (І. Франко).
ПРИ́ЧЕТ (ПРИЧТ) (служителі культу при окремій церкві), КЛІР. Лесь Якубенко підмовив церковний причет піти на пораду до отця Вікентія (М. Стельмах); В просторій залі їх чекали вже столи з наїдками та церковний причт (Ф. Бурлака); Блукав (Турчиновський), співав на розмаїті гласи, Втішав дяків і католицький клір (М. Зеров).
причт, -у, ч.
1) Служителі культу при окремій православній церкві.
2) перен., жарт. Особи, які супроводжують кого-небудь; почет.
причет сущ.муж.неод. (1)
ед.им.
Михайло Моськин, Вот весь его причетС2.
церк.
clergy of a parish