РУБ¹, а, ч., розм.
1. Вузький край, пруг чого-небудь; ребро.
Весла лягли на воду рубом, сіть клалась на самісіньку воду. Ні одна крапля не ляпнула, не сполохала водяної птиці (І. Нечуй-Левицький);
Рубом великої незграбної руки красномовно розгладив [дід] вуса – ніби йому вже піднесли виповнену чарку (Ю. Збанацький).
2. рідко. Шов на тканині; рубець.
◇ (1) Руб ру́ба позива́є (кли́че) – про що-небудь дуже поношене.
– Адже ж ходив [Чіпка] до цього не тільки в шитих [сорочках], а часом у таких, що руб руба позиває... (Панас Мирний);
Руб руба кличе (Номис).
РУБ², бля́, ч., прост.
Те саме, що карбо́ванець 2.
Копійка руб береже (прислів'я);
[Юхим:] Як же ж я, хазяйський син, та піду у свиті, щоб мене підняли на глум? Дайте .. руб серебра [срібла] на ситцеву рубашку! (М. Кропивницький).
РЕБРО́ (поздовжній вузький край, бік якогось предмета), ПРУГ розм., РУБ розм. Динченко сидів згорбившись і замислено водив пальцем по ребру стола (Ю. Шовкопляс); Тугим пругом шаблі ударив він по руці (І. Ле); Весла лягли на воду рубом (І. Нечуй-Левицький).
РУБЕ́ЦЬ (шов, що утворюється під час зшивання країв одного шматка тканини з іншим; підрублений край чого-небудь), РУБ рідко. Сорочка з сурового полотна на ньому порвана, трималася на самих рубцях (І. Ле); І руба сухого на йому не осталось (М. Номис).
-а, ч., розм.
1) Вузький край, кромка чого-небудь; ребро.
2) рідко. Шов на тканині; рубець.
••
{І} руба сухого не зосталося на кому — хтось зовсім змок.
¤ руб руба позиває -- ребро ребра судится
скороченнярублівруб.сокр. от релейно-усилительный блок
unità dei relè di amplificazione