ПОНАТИРА́ТИ

ПОНАТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. Натерти чим-небудь багатьох, якусь кількість чогось. Понатирала [Марта] тертим угіллям щоки так, що здавалась старою й довгообразою (Н.-Лев., III, 1956, 78). 2. Вичистити до блиску тертям багато чогось. Понатирати паркет у кімнатах. 3. Пошкодити шкіру тертям у багатьох місцях. Мені видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі (Л. Укр., V, 1956, 34). Понатира́ти мозо́лі́ — те саме, що Нате́рти мозо́лі́ (мозо́лю, мозоля́) (у багатьох місцях, також про багатьох) (див. натира́ти). Біла кофтинка на ній теж пітна і пилом прибита, руки ганчірками позав’язувані, — видно, мозолі понатирала (Руд., Остання шабля, 1959, 368). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 154.