ЩОКА́, и́, ж.
1. Частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи.
Молодиця сіла і журливо підперла рукою щоку (Панас Мирний);
Тамара ще більше змарніла, її худі щоки запали, на засмученому обличчі великі карі очі здавалися ще більшими (А. Хижняк);
Лейтенант обняв колгоспника за широкі плечі і поцілував у колючу щоку (П. Панч);
Заклавши полтиника за щоку, Донько з підстрибом гайнув ярмаркувати (О. Гончар);
* Образно. Євдоким через пліт поглядає на свій город, де вже рясно, і синьо, і біло цвіте картопля, дрімає рожевий, з підмальованими щоками мак, і оживають у золотому клечанні похилі соняшники (М. Стельмах);
// Така частина морди, голови у тварин.;
// перев. мн. Зяброві кришки в риб.
– Про юшку можете прочитати в книжці “Старое житье”. Там описується, як Потьомкін варив юшку з аршинних стерлядей і судачих щік (П. Загребельний).
2. спец. Бокова, перев. плоска, поверхня якогось предмета, якоїсь деталі, частини пристрою, механізму.
Рейсфедер має дві щоки, відстань між якими регулюється гвинтом (з навч. літ.);
Вершник вихопив з піхов шаблю й з усього розмаху щокою шаблі вдарив дозорця по спині (Іван Ле).
О́чі (що́ки) позатяга́ло див. позатяга́ти;
Розгла́джувати / розгла́дити чоло́ (обли́ччя, ши́ю, що́ки і т. ін.) див. розгла́джувати;
Рум'я́нець (рум'я́нці) на всю що́ку́ див. рум'я́нець;
(1) Що́ки [аж] горя́ть (паша́ть) / зайняли́ся (спалахну́ли) – обличчя дуже почервоніло від яких-небудь почуттів (сорому, гніву, радості і т. ін.).
Вона почувала, що її щоки аж горять, аж пашать, усе тіло неначе в огні од неприємних згадок та од злості (І. Нечуй-Левицький);
Дивився на неї Яресько і любувавсь .. Розшарілась, щоки горять, а очі весь час сміються ясно, іскристо (О. Гончар);
Біжить назустріч дівча. Щоки пашать, очі горять – і ловить мій погляд з таким запалом, з таким відданням, на які здатні лиш ті, що стрілись на мить, а розстались навіки (М. Коцюбинський);
Засміялася Орися, і її очі бризнули такою веселістю, щоки так зайнялися збентеженою дівочою кров'ю, що Дорош теж посміхнувся (Григорій Тютюнник);
Валині щоки несподівано спалахнули (В. Собко).
-и, ж.
1) Частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи. || Така частина морди, голови у тварин. || перев. мн. Зяброві кришки в риб.
2) спец. Бокова, перев. плоска, поверхня якогось предмета, якоїсь деталі, частини пристрою, механізму.
щока́
[шчока]
-ки, д. шчоуц'і, зн. шчоку/шчоуку, м. (на) шчоуц'і, мн. щчокие, шч'ік
обидв'і шчоки
ЩОКА́ (частина обличчя від вилиці до нижньої щелепи), ЛИЦЕ́ перев. мн., ЛАНІ́ТА перев. мн., книжн. заст., поет. Щоки його позападали, рум'янець зник, ніс загостривсь (І. Нечуй-Левицький); Її коса, її рука і ніжних лиць ясні овали... (В. Сосюра); — Болярині (боярині) тепер тільки й знають, що натирати ланіти червоними рум'янами (І. Нечуй-Левицький).
Cheek; тех. jaw
ударити по щоці — to slap in the face
поцілувати в обидві щоки — to kiss on both cheeks
[szczoka]
ж.
policzek анат.
【阴】
1) 面颊, 腮
2) 技 (物体的) 侧面; 颚面; 钳嘴
Щока́, -ки́, -ці́; що́ки, щік
Личко, личенько, личенятко
Шчака
Kind
Joue
Kinn
Kind