ЦІ́ПОНЬКА

ЦІ́ПОНЬКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ці́пка. Виходить за хату [мати], узявши з сіней підситок із зерном. Незабаром чутно, як вона кличе: — Ціпоньки! ціпоньки! тю-тю-тю-тю-тю-тю! (Л. Укр., III, 1952, 228);— Ах, ти, моя старенька! моя поганенька, моя малесенька, моя ціпонька, моя милесенька!..— лащиться дядько до тітки, тріпаючи її по щоці рукою (Коцюб., І, 1955, 464). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 240.