ША́НА, и, ж.
1. до кого – чого і без дод. Почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь; пошана.
Ой, спасибі ж тобі, Хмелю, Й превелика шана, Що врятував Україну Від польського пана! (з думи);
[Річард:] Синьйорі Кароліні перекажіть, як зайде річ про мене, привіт мій вдячний і глибоку шану (Леся Українка);
– Коли в мене ще лишились рештки шани до нашого головного інженера, – боюсь, їх тепер ніхто не помітить... (Ю. Шовкопляс);
// Шанобливе ставлення до когось, чогось.
Озвавсь найясніший, і гомін ущух: – Подяка лицарству за шану (М. Старицький);
І не заради шани чи заслуг, Життя віддам за те, щоб моє слово Почув далекий і незнаний друг Закономірно, а не випадково (Л. Дмитерко);
// Зовнішній вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті.
От став свинар її питать: – Що, Свинко, бачила ти в пана? Чи хороше там гостювать? Яка була тобі там шана?.. (Л. Глібов);
В кам'яній скрині була похована жінка, очевидно, дружина вождя племені. Її поховали з великою шаною. Про це свідчила висота могили та численні прикраси й посудини, знайдені в ній (з наук.-попул. літ.).
2. розм., рідко. Те саме, що частува́ння.
А чим зустрічати? Хоч воно й піст .. Піст постом, а шана шаною. Можна і в піст індичку підсмажити (О. Ковінька).
Віддава́ти / відда́ти оста́нню ша́ну див. віддава́ти;
Віддава́ти (склада́ти) / відда́ти (скла́сти) ша́ну (поша́ну, пова́гу і т. ін.) див. віддава́ти;
Склада́ти / скла́сти оста́нню ша́ну див. склада́ти;
Склада́ти / скла́сти ша́ну (поша́ну, по́честь і т. ін.) див. склада́ти;
(1) У (в) ша́ні:
а) вшановуючи кого-, що-небудь.
У шані глибокій я голову тихо схиляю (Л. Забашта);
Пройдуть роки, і ще могутнішою стане наша держава, і цілий світ у шані схилиться перед нею (О. Гуреїв);
б) користуючись повагою, пошаною в кого-небудь.
На світлих Вітчизни путях Пливти броненосцю у шані, У вічному рейсі пливти... (М. Нагнибіда).
ПОВА́ГА (почуття, ставлення до когось, чогось, яке ґрунтується на визнанні його заслуг, позитивних якостей тощо; вияв такого почуття), ПОВАЖА́ННЯ, ПОША́НА, ША́НА, ШАНУВА́ННЯ, УШАНУВА́ННЯ (ВШАНУВА́ННЯ), ШАНО́БА, ПРИЗНА́ННЯ, РЕСПЕ́КТ (РЕШПЕ́КТ) заст., ПОШАНУВА́ННЯ (ПОШАНОВАННЯ) заст., ПОШАНО́ВОК (ПОШАНІ́ВОК) заст., ПОШАНО́БА заст., ЗГЛЯДЬ діал.; БЛАГОГОВІ́ННЯ книжн., ПІЄТЕ́Т книжн., ПОКЛОНІ́ННЯ книжн., ПРЕКЛОНІ́ННЯ заст., книжн. (глибока повага); ДАНИ́НА, УВА́ГА заст. (вияв такого почуття). Насторогу в одних, щиру повагу й захоплення в інших викликає батькове ім'я. Знають його по всіх довколишніх селах, відоме воно по Пслу і по Хоролу (О. Гончар); Хоч не маю приємності знати Вас особисто, проте відчуваю живу симпатію до Вас і правдиве поважання до людини, що свій час, свої сили і своє здоров'я оддає для спільного і дорогого нам діла (М. Коцюбинський); Він завжди мав якусь таку внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості (Г. Хоткевич); До Андрія Платоновича Серьога ставився з особливою шаною. — Всяких я бачив секретарів, а цей, Лебединець, не такий, як усі (І. Цюпа); В старі галереї, схожі На кафедральні собори, Входять новоприбулі — Древньої Гани майстри. І з мовчазним шануванням Їм воротар відчиняє Ґратчасті високі двері Й низький віддає уклін (В. Мисик); Дівчина, котру вона раз на все бажала зігнорувати в своїм житті, тішилася, мов наперекір, де б вона й не поступила, щирою симпатією й ушануванням (О. Кобилянська); (Аецій Панса:) Тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить (Леся Українка); Звільна здобув він собі признання і пошану у селян (І. Франко); Вже не мали яничари респекту перед великим візиром (Р. Іваничук); (Василь:) Високоповажні панове! Дуже велике пошанування робите ви мені, називаючи мене батьком нової літературної школи (В. Самійленко); (Чопорій:) Правда й тому, що якби не я, то і моєму Іванові не було б такого пошановку та поважання! (М. Кропивницький); Шануй кожного, то будуть люде зглядь мати (Словник Б. Грінченка); Так сидять вони в півтемряві, дівчина біля ніг жінки, на яку вона дивиться з благоговінням (І. Кочерга); Я виріс в оточенні, де з безмежним пієтетом промовлялися імена Пушкіна, Лермонтова (М. Рильський); Попервах Маріїне ставлення до Лепажа — це поклоніння кумиру (М. Слабошпицький); Обеліск, який гордо піднявся над площею Перемоги (у Києві), — це данина пам'яті величного подвигу захисників і визволителів Києва (з газети); В сім'ї Кільчевських Сірко був бажаним гостем. Особливу увагу йому приділяла Євдокія Іванівна (І. Сенченко).
-и, ж.
1) до кого – чого і без додатка. Почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь; пошана. || Шанобливе ставлення до когось, чогось. || Зовнішній вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті. Віддавати шану.
2) розм., рідко. Те саме, що частування.
Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка.- Чудинов А.Н.,1910.
¤ віддати останню шану -- отдать последний долг
I
повага, пошана, шаноба, шанобливість
II
див. ура; честь
[szana]
ж.
szacunek
ша́на
[шана]
-ние, д. і м. -н'і
(повага) respect, esteem, estimation, veneration; (честь) honour
【阴】 尊敬, 尊重; 爱戴
Respekt, vördnad
Aktelse, respekt
Agtelse, respekt
Hommage
Пашана