НЕЗЛІЧЕ́ННО

НЕЗЛІЧЕ́ННО. Присл. до незліче́нний. Незліченно зросло коло наших читачів (Вітч., 11, 1967,161); // у знач. присудк. сл. Засміявся — зубів у його незліченно, а білі ті зуби, білі, як сметана (Вовчок, І, 1955, 118). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 319.