БАНДЮ́ГА, и, ч. і ж., зневажл.
Бандит.
Виявилось, що і люди знайшлися в селі хороші та відважні, й бандюги не страшні й не невловимі (П. Козланюк);
Виросте й стане волоцюгою, сутяжником, а то й бандюгою (Ю. Мушкетик);
Дорослих бандюг засудили, а цей тут ночами б'ється в кошмарах (О. Гончар).
Rzeczownik
бандюга m
bandyta m
opryszek m
бандюга f
bandytka m
[bandjuha]
ч. і ж.
bandzior розм.
-и, ч. і ж., зневажл.
Бандит.
див. жорстокий; розбійник