ТЛЯ

НІКЧЕ́МА зневажл. (ні на що не здатна людина), НІКЧЕ́МНИК зневажл. рідше, НЕДОРІ́КА зневажл.; НУЛЬ розм., ПІША́К розм., ПІГМЕ́Й зневажл., ТЛЯ зневажл., АБИ́ЩО зневажл. (про соціально незначну людину); ДРІБНО́ТА розм., ШУ́ШВАЛЬ зневажл., ШАНТРАПА́ зневажл. рідше (збірн. — про певну сукупність таких людей); МІЗЕ́РІЯ зневажл., ЧЕРВ'Я́К зневажл., НЕПО́ТРІБ зневажл., БАРАХЛО́ зневажл., лайл., ВИ́ШКРЕБОК лайл., НЕПОТРЕ́БСТВО збірн., заст. (той або ті, хто викликає до себе зневагу, жалюгідні люди); УБО́ЗТВО (ВБО́ЗТВО), УБО́ЖЕСТВО (ВБО́ЖЕСТВО) заст. (про духовно обмежену, нікчемну людину). І те, що судити Крамаренка мала його власна родина, не робило страх цієї нікчеми меншим, аніж страх лиходіїв, котрих мав би судити увесь народ (І. Муратов); — Бога бійся, сину. Чи ти вже якась недоріка, що не можеш.. дівчину знайти, та взявся од живого чоловіка жінку переманювати? (А. Іщук); — Без неї (матері) ти, хлопче, нуль у всесвіті. Розшолопав? Круглий нуль — з власного гіркого досвіду свідчу (О. Гончар); Він, бач, простий собі пішак, В тіні ізроду-віку... (С. Воскрекасенко); От, якесь абищо! а величається, мов яка цяця! (Словник Б. Грінченка); (Котовський:) Де тобі, мізерії такій, зрозуміти, ти ж бессарабському поміщикові Пуришкевичу увесь час чоботи лизав (П. Тичина); Що я? Черв'як, марная порошина. Життя моє — листок, що ріс і зв'яв (І. Франко); — Ні, волю вже лишатись тим, чим є, ніж в'язати свою долю з таким непотребом (І. Франко); — О, я помирюся з цим вишкребком Косінським. Не інакше, як Замойський його й підкинув нам для розбрату (І. Ле); Коли він не приносив одповіді або приносив коротку і бліду, вона робила йому сцену, називала його нездарою, міщанським убожеством (М. Коцюбинський). — Пор. ніщо́.

ТЛІ́ННЯ (руйнування, розпадання від часу, від довгого вжитку, псування), ТЛІНЬ (ТЛІН) книжн., ТЛЯ книжн. У парковому повітрі — дух тління: розкладається минулорічне листя (Є. Гуцало); На те й уваги їм (юнакам) нема, Що їм дорогу перейшла Нещадно смерті грізна тінь І жде в землі холодна тлінь (Я. Щоголів); Вітру живого вдихніть, Чесні, душею одверті, Всупереч тліну і смерті — Нашого вітру вдихніть (І. Муратов).

ТЛЯ, і, ж.

1. Дрібна паразитична комаха, яка живиться соком рослин.

За хвилину Тихович дивився на ворога, а той ворог, дрібненький, ще менший за рослинну тлю, спокійно сидів жовтими купками на корінцях винограду (М. Коцюбинський);

// збірн., розм. Про різних комах-шкідників.

Дарма, що вітер чубик па́тла, – Тук-тук! Тук-тук! – Шукає [дятел] тлю... (І. Нехода);

* Образно. Надії відцвітали, мов сади, тільки з тією різницею, що сади на́рік знову закрасуються цвітом, а надії все більше заїдає тля нестатків, родинного дріб'язку і буденщини (М. Стельмах);

* У порівн. Повсюди чад, а ворог лютий Пекельні бенкети справля, Гнітить скрізь сили неокуті І точить мозок, наче тля! (М. Старицький).

2. перен., розм. Про когось незначного, нікчемного.

Я [Еней] у розкошах ненастанних Провадив дні, як дивний сон. І як дозволили богове Блаженство нам, наземній тлі, – В ті дні жаги, в ті дні любові, Я був щасливим на землі (М. Зеров).

3. книжн. Те саме, що тлінь 1.

– Чи відчував ти на своїм чолі Той дотик мозолястої долоні, Що живить душу й береже від тлі? (М. Рильський).