БЛАГОРО́ДСТВО, а, с.
1. Чистота моральних якостей; чесність, порядність.
Рубанюк добре розумів благородство жінки, що тільки-но давала свідчення і не видала його (І. Цюпа);
Пантелеймон Куліш вірив, що його зрозуміють нащадки, пізнає благородство його трудів і замірів Україна (з публіц. літ.).
2. Висока якість, довершеність, досконалість.
Рухи швидкі і легкі, але немає в них благородства (О. Довженко);
Чкалов, вражений благородством обрисів старенької машини, придивлявся до відблисків вечірнього сонця на металевих частинах мотора (О. Ільченко);
Олень – житель Карпат, уособлення сили, краси і благородства (із журн.).
3. Належність до дворянського стану, роду.
Підлий тепер багатіє, а вбогим стає благородний, Та благородства свого я не продам (із журн.).
БЛАГОРО́ДСТВО (чистота моральних якостей, висока принциповість і т. ін.), БЛАГОРО́ДНІСТЬ, ВЕЛИКОДУ́ШНІСТЬ, ЛИ́ЦА́РСТВО (РИ́ЦАРСТВО), ШЛЯХЕ́ТНІСТЬ, АРИСТОКРАТИ́ЗМ підсил. рідше (перев. у манерах, поведінці, ставленні до кого-небудь). В праці, як і в пісні, найширше, найвиразніше розкривається душа людини, її благородство (П. Інгульський); — Хай панна Катруся держить свої сентименти для свого нареченого... для мене це уцінений товар. Суліман не дурень бавитись у благородність (Ірина Вільде); — Це добре, що ти знайшов у собі й для суперника крихту великодушності (О. Гончар); Маючи вроджене почуття шляхетності й, сказати б, чоловічої делікатності, він розумів, що негоже отак навпрямець посилати цього маленького королика під три чорти (П. Загребельний). — Пор. 1. благоро́дний, 2. благоро́дний.
благоро́дство души́ — run asilliği
благоро́дство э́той иде́и — bu düşüncenin yüceliği / soyluluğu