СО́ВАТИ (рухаючи щось, поміщати його куди-небудь), ЗАСО́ВУВАТИ, ЗАСУВА́ТИ, СУ́НУТИ (як одноразова дія); ПХА́ТИ розм., ЗАПИХА́ТИ розм. (швидко, недбало або з силою); ТИ́КАТИ розм., ТИ́ЦЯТИ розм., ТИ́ЦЬКАТИ розм. рідше, ТИ́РИТИ розм. (недбало або нашвидку). — Док.: засу́нути, запха́ти, ти́кнути, ткну́ти, піткну́ти, ти́цьнути. Він уже совав до простягнених рук шматочки хліба та цибулі (Ю. Збанацький); Засуваю голову під подушку і сплю (М. Коцюбинський); — Певно, ти, Грунько, прибираючи в кабінеті, зняла її (книжку) з столу й ткнула куди між другі (Панас Мирний); В'ється (Хоцінський) коло моїх дітей, тирить їм у руки польські книжки (І. Нечуй-Левицький).
СПОНУКА́ТИ (викликати у кого-небудь бажання робити щось), СПОНУ́КУВАТИ, СХИЛЯ́ТИ, ПІДШТО́ВХУВАТИ, ШТОВХА́ТИ, ПІДБИВА́ТИ, ПІДНІМА́ТИ (ПІДІЙМА́ТИ), ПХА́ТИ розм.; ПІДКРУ́ЧУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СКУВАТИ розм., ПІДХЛЬО́СТУВАТИ розм. (сприяти підвищеною активністю); ПОНУ́КУВАТИ, ПОНУКА́ТИ, ПРИНУ́КУВАТИ розм., ПРИНУКА́ТИ розм., ПІДМИВА́ТИ безос. розм., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал. (бути поштовхом до якої-небудь дії, до вияву чогось); ЗМУ́ШУВАТИ, ПРИМУ́ШУВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИЗВО́ДИТИ перев. з інфін., ПРИГАНЯ́ТИ розм., ПРИГО́НИТИ розм., ПРИНЕВО́ЛЮВАТИ розм. (створювати необхідність для когось діяти певним чином). — Док.: спону́кати, схили́ти, підштовхну́ти, штовхну́ти, підби́ти, підня́ти (підійня́ти), попхну́ти, підкрути́ти, підхльо́снути, підми́ти, потру́чити, зму́сити, приму́сити, потягти́, потягну́ти, притягну́ти, призвести́, пригна́ти, принево́лити. Він спонукав людей вчитися, ходити в школу для дорослих (Д. Бедзик); Жадоба чогось великого, надзвичайного спонукала нас. Ми квапилися, щоб осягнути більше можливого (І. Ле); Схиляти до відвертості; Молода і вродлива дівчина ще нікого не любила, хоч її серце вже шумувало гарячою кров'ю і штовхало до незвіданого і звабного (М. Чабанівський); Піднімає (голова) на труд Свою дружну артіль І веде на лани (С. Олійник); Самотні і широкі поля, котрі якось тиснули душу самотою.., понукували до розмови (І. Франко); Гостре й пекуче відчуття своєї сили тепер наповнювало її, підмивало на щось таке, чим би вона могла виявити свою волю над цим ненависним для неї кублом (І. Микитенко); Вона потай обурювалася на Бога, але острах перед його силою змушував до покори (Я. Качура); Сам затіє що-небудь, призведе Опанаса й сам разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим з води вийде й усе на Опанаса зверне (Грицько Григоренко); Що приневолило її оселитися тут? (Л. Яновська). — Пор. заохо́чувати, підбу́рювати.
ШТОВХА́ТИ (короткими різкими рухами торкатися когось, чогось, відпихати від себе), ШТОВХА́ТИСЯ, ПХА́ТИ, ПХА́ТИСЯ, ШТУ́РХАТИ розм., ШТУ́РХАТИСЯ розм., ШТУРЛЯ́ТИ розм., ПОПИХА́ТИ розм., ПІДПИХА́ТИ розм., ТО́РСАТИ розм., ТУ́ЗАТИ розм., ТУСА́ТИ розм., СТУ́САТИ розм., СТУСУВА́ТИ розм., ТУРЛЯ́ТИ розм., ТИ́ЦЯТИ розм., ТИ́ЦЬКАТИ розм., ШТУ́РКАТИ діал., ШТО́РХАТИ діал., ТРУЧА́ТИ діал., ПОТРУ́ЧУВАТИ (ПОТРУЧА́ТИ) діал.; КО́ПАТИ (ногою); М'Я́ТИ розм. (сильно, до болю); ПІДШТО́ВХУВАТИ, ТОРКА́ТИ (злегка). Бородань зав'язує тобі очі світлонепроникною хустиною і тоді штовхає тебе у спину чимось дуже твердим (Ю. Андрухович); — Яка це зануда штовхається? — засопів у темряві парубійко, підводячи голову (Григорій Тютюнник); З місця на місце переходять (дівчата), та одна одну пха, то буцім спотикаються (Г. Квітка-Основ'яненко); Молодиця скочила; дяк не здержав, поточився, впав; молодиця зверху... Другі позскакували з санчат, та й собі туди, пхаються, падають (Панас Мирний); Ларько почув, як хтось штурхає його києм у спину (С. Васильченко); — А ти що таке? Ще й штурхається! — Я ваш пан (Панас Мирний); Одні тислися до стола, другі від стола, Євгенія попихали в стиску сюди і туди (І. Франко); — Іди вже, іч, лукаве, — заметушилася Орися, підпихаючи телятко, яке раптом затялося і не хотіло переступати порога (Григорій Тютюнник); Торсав (Сивоок), бив Какору по жирних щоках, штурляв у груди, аж тому повернулася свідомість (П. Загребельний); Малого більший тузає й тусає — Правдиве це і вічне, як трава (Д. Павличко); Щойно прокинувшись удосвіта, Мартоха стусала мене ліктем у бік (Є. Гуцало); Зрадівши зустрічі, хлоп'яки стусують один одного (К. Гордієнко); Ривкими холодними струменями турляв (козаків) у спину "кримчак" (вітер) (С. Добровольський); — Не хропіть так, піч завалиться! — крикнула Лесиха, штуркаючи діда в бік (І. Франко); Скільки-то разів вже він шторхав і спробував стіни муровані й стелю низьку (Марко Вовчок); Я легенько тручаю її в бік (В. Речмедін); Мене потручували, мені ставали на ногах (І. Франко); — Купив (батько) коня такого, що копає й кусає (Лесь Мартович); Мені пощастило одскочити набік, а Сева схватили і почали м'яти рибалки (Ю. Яновський); Видно, люблять сю дівчину усі — так ласкаво до неї усміхаються, так приязно підштовхують (Г. Хоткевич); (Любов:) Тьотю Ліпо, вийдіть, зробіть се для мене. (Торкає їй плече, немов віддаляє) (Леся Українка). — Пор. 2. би́ти.
ПХА́ТИ, пха́ю, пха́єш, недок., кого, що.
1. Штовхати кого-, що-небудь рукою, ногою або якимсь предметом.
Не пхайте його, він і сам упаде (Номис);
“Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?” На Коноплиночку в степу Будяк гукав (Є. Гребінка);
А вже вдарив пнерший дзвінок. Багажний пхав-пхав на полицю наші чемодани, але там вони не поміщались, він і поставив одного під лаву (В. Винниченко);
Бійці йшли у валянках, теплих шапках і теплих рукавицях .. Деякі бійці жартували, пхаючи один одного в сніг (Григорій Тютюнник);
// Штовхаючи, примушувати пересуватися в певному напрямку; підштовхувати.
Троянці разом прийнялися І стали веслами гребти, Як стрілки, човники неслися, Мов ззаду пхали їх чорти (І. Котляревський);
Його ведуть на ґанок, до офіцера. Поліцаї беруть його за лікті і пхають на східці (Григорій Тютюнник);
* Образно. На сході почало видніти. Вставала звідтіль якась ясна сила й стіною пхала темряву і всі її страхіття на захід (С. Васильченко);
// перен., розм. Примушувати, спонукати робити що-небудь, іти кудись, підбивати на щось.
Напала на мене туга ревная, .. вона мене пхала кудись пріч, далі, далеко... (Марко Вовчок);
Залізна конечність пхала Олексу до грабунку (Г. Хоткевич);
Малашка не вміла добре розказати, що її пхало помагати Христі (Грицько Григоренко);
Обов'язок мисливця не доводити свою биту дичину, щоб завонялася, та триденна мандрівка пхали нас додому (Олесь Досвітній);
// перен., розм. Допомагати кому-небудь досягти чогось, призначати кудись.
Комендантом військового поїзда штаб призначив офіцера запасу доктора Мраза. На такі дурні пости завжди пхали офіцерів запасу (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека).
2. розм. Швидко, недбало засовувати що-небудь кудись; запихати.
Хоч ти не раз, Грицько, кислиці в пельку пхав, Та твій Рябко од їх оскоми не чував (П. Гулак-Артемовський);
Міські поети пхають у кишені Папірчик, олівець й лорнетку (Леся Українка);
На голос команди повискакувало з дворів ще кілька уланів. Пришпорюючи коня, кожен з них пхав за пазуху добуті гостинці (Д. Бедзик);
// перен. Вміщувати що-небудь кудись понад міру більш ніж треба; втискувати.
Не добре було б, коли б 3-й т. [том] був меншим од попередніх двох, я цього боюся і пхаю в нього цілих шість новел (М. Коцюбинський).
◇ [Аж] із го́рла лі́зе (грубо пре, пре́ться) див. лі́зти;
Не сунь (ти́кай, потика́й, пхай і т. ін.) но́са до чужо́го про́са (у чуже́ про́со) див. су́нути;
(1) Пха́ти в домови́ну (д) див. кла́сти;
(2) Пха́ти вік (біду́, життя́) – жити погано, бідувати.
Так свій вік пхає, як з моста та в воду (Номис);
Вдова-мати з дочкою зараз пхають біду заробітками в пральні солдатської білизни (П. Козланюк);
Він дійсно вернув назад до Галичини, .. пхав з дня на день нужденне життя, давнє щастя утекло (С. Ковалів);
(3) Пха́ти но́са (д) див. встромля́ти;
Со́вати (ти́кати, пха́ти і т. ін.) / ткну́ти [свого́] но́са див. со́вати.