I. КОТИ́ТИСЯ (рухатися, обертаючись), ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, КОТИ́ТИ розм.; СКО́ЧУВАТИСЯ (униз). — Док.: покоти́тися, прокоти́ти, прокоти́тися, покоти́ти, скоти́тися. Передні колеса кінь везе, а задні самі котяться (приказка); Дмитро й Шалва по черзі настеляли, знімали й знову мостили на болоті.. дошки, по яких прокочувалися два колеса й човгав ногами товариш (П. Автомонов); Життя — як те колесо котить: того вниз несе, другого вгору підіймає, щоб знову в землю втопити... (Панас Мирний); Їздові попідкладали під колеса каміння, щоб підводи не скочувались униз і коні відпочили (О. Гончар).
ЛУНА́ТИ (про звуки — поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИ поет., ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́ (ЙТИ́), ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ) підсил., РОЗРИВА́ТИСЯ підсил., РОЗТИНА́ТИСЯ підсил., ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ (ПІДНІМА́ТИСЯ) (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ тільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ (РОЗІХО́ДИТИСЯ рідко), РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯ рідше, РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯ рідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ (РОКОТІ́ТИ рідко) (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар'єр, ставати чутним); ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИ розм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). — Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити (вда́рити), розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися (підня́тися), рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти (впа́сти). Пісня лунала широко і бурхливо, як молода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов'їна (В. Сосюра); Летів — розлягався той (батьків) вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, — щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її (Галі) голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло — роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів (Борис) на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б'ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). — Пор. доно́ситися.
ПРОЇ́ХАТИ (де-небудь, повз когось, щось — про людей або засоби пересування), ПРОКОТИ́ТИСЯ розм., ПРОКОТИ́ТИ розм., ПРОКАТА́ТИ розм. рідше; ПРОТРЯСТИ́СЯ розм., ПРОТРУСИ́ТИСЯ розм. (нерівною дорогою або в тряському екіпажі). — Недок.: проїжджа́ти, проїзди́ти, проко́чуватися, проко́чувати, прока́тувати. Проїхавши мимо міського парку, Дорош завернув у вузеньку тінисту вулицю (Григорій Тютюнник); Пан частенько оглядав свої добра і проїздив пущею (Марко Вовчок); Прокотився запізнілий тролейбус з погаслими вікнами (В. Коротич); Австріяки прокотили крізь село з краю в край (Ю. Смолич).
ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про звуки, запахи тощо — виходячи з якогось джерела, займати, заповнювати собою дедалі більший простір), ШИ́РИТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), РОЗНО́СИТИСЯ, РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗПЛИВА́ТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ (РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ), СТЕЛИ́ТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ, РОЗЛІТА́ТИСЯ, ЛИ́ТИСЯ, РОЗЛИВА́ТИСЯ, ЛИ́НУТИ, ПОВИСА́ТИ, МЧА́ТИ, ШУГА́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОЗГУ́ЛЮВАТИСЯ розм. (швидко, далеко). — Док.: поши́ритися, розійти́ся, піти́, рознести́ся, розлягти́ся, розкоти́тися, прокоти́тися, розпливти́ся, розтекти́ся, розстели́тися, розбі́гтися, розлеті́тися, розли́тися, пови́снути, шугну́ти, шугону́ти, розгуля́тися. Неподалеку щось ліниво обізвалось, потім той звук почав наростати, поширюватись (Ю. Збанацький); Пісня шириться, пісня лунає, розлягається (Остап Вишня); Жінки перегукувались через город, і гомін розходився на півсела (С. Васильченко); Прілий дух гнилих пнів, запах кладовища лісного йшов на них з пущі (М. Коцюбинський); Мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди (Ю. Яновський); Все притихло, все заніміло, не чутно і парубочого співу і не видно нічого... одна дівоча пісня вихрить-розкочується-розлягається... (Панас Мирний); По рядах раз у раз прокочувався дужий гомін обурення (В. Кучер); Тихесенько розпливались звуки, то зливались, виринали нові, пориваючі, чародійні (О. Кобилянська); Праворуч од воріт стоять.. шопа і квадратна олійня, від якої аж на вулицю смачно розтікається масний дух підсмаженого сім'я (М. Стельмах); Бджоли обліплювали роями її (гречки) цвіти, а запах меду розстелювався навкруги (Лесь Мартович); Задурливий дух конопель стелиться низиною, на весь обшир розбігаються дражливі пахощі землі (К. Гордієнко); На високій скелі ранньою добою Кулею підбитий сокіл клекотав, І могутній клекіт розлітавсь луною (О. Олесь); Пісня розлога Сум навіва; Хвилею ллється, Стогне, зітха, Плаче, сміється І затиха (П. Грабовський); У саду пахощі розливаються од груші й яблуні, що п'єш і не нап'єшся пахощів (Ганна Барвінок); Лине пісня над водами, повисає голубим серпанком над плавнями (М. Чабанівський); Вода — живого джерело, як і моє ясне село, куди прийшов я, щоб співати, і мій завод, і рейок дзвін, що мчить за сонцем навздогін.. (В. Сосюра); Пісня шугає над селом. Такої в церкві не почуєш (І. Цюпа); Повіє вітер по долині, — Пішла дібровою руна, Руна гуляє, Божа мова (Т. Шевченко); Косарки, мов клекіт лелеки, перегук розгулявся по степу і спадає на води Дніпрові... (І. Гончаренко).
ПОШИ́РЮВАТИСЯ (про чутки, відомості тощо — ставати приступним, відомим для багатьох), ШИ́РИТИСЯ, РОЗПОВСЮ́ДЖУВАТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ, ІТИ́ (ЙТИ), ПРИХО́ДИТИ, РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗБІГА́ТИСЯ розм., КРУЖЛЯ́ТИ розм., ЛІТА́ТИ розм., ШУГА́ТИ розм., ГРИМІ́ТИ розм., ГУЛЯ́ТИ розм., РОСТИ́ розм.; ПОВЗТИ́, РОЗПОВЗА́ТИСЯ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ (повільно); ХОДИ́ТИ, ПРОХО́ДИТИ, ПЕРЕДАВА́ТИСЯ, ПЕРЕНО́СИТИСЯ, ОБХО́ДИТИ кого, що, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (від одного до одного, через покоління тощо). — Док.: поши́ритися, розповсю́дитися, розійти́ся, піти́, прийти́, рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розкоти́тися, розбі́гтися, поповзти́, розповзти́ся, просочи́тися, пройти́, переда́тися, перенести́ся, обійти́, прокоти́тися. На заводі почала поширюватися чутка: мовляв, і перші два досліди, а третій і поготів, заздалегідь були приречені на провал (Ю. Шовкопляс); Поговір про ту куплю все ріс та ширився (Панас Мирний); Чутки розходяться, мов кола на воді (О. Левада); У хаті чепурній шинкарочка жила; Про біле личко, чорні брови Далеко чутка йшла (Л. Глібов); Приходили вісті й про геройство Марусяка, про деталі його нападів (Г. Хоткевич); Швидко, як по радіо, розноситься звістка про невдачу (В. Собко); Швидко, як вихор, по містечку пронеслася чутка, що з степу наступає якась армія (Л. Дмитерко); Росла (вість), ширилась, як лавина, розтікалась поїздами, поштою, по воді і по суші (П. Колесник); Про наші місця розкотилася слава, Спитай і почуєш у відповідь скрізь, Що кращого міста нема, як Полтава, Де я народився і змалечку ріс (Л. Первомайський); Востатнє бачили люди молодицю з дівчинкою тоді, як востатнє чутка було розбіглася, що Кармелюк визволивсь (Марко Вовчок); Про дійсну суму "відступного" так і не дізнався ніхто.. По містечку кружляли різні чутки з приводу цієї суми (Ірина Вільде); Він нічого не боявся і пропускав поза увагу всі ті чутки, які так настирливо літали по селах та хуторах, а вони між тим ширилися, одна від одної страшніші (Григорій Тютюнник); По селу шугали найнеймовірніші чутки, збуджували і так схвильованих артільників (Г. Епік); Ксеня Дзвінка з завмиранням серця стежила за походами Довбуша. Його слава гриміла по всьому Покутті (В. Гжицький); Чутка пішла гуляти по вулицях, ніщо не могло її спинити (А. Хижняк); Ріс парубок — росла й нехороша слава про нього. Люди звали його злодієм (М. Коцюбинський); Повзла чутка про скликання незабаром великого козацького кругу (Н. Рибак); Тим часом всіляко розповзався поголос. Заговорили серед робітників про те, що завод виробляє дуже небезпечну вибухову зброю (Н. Рибак); Освіжаючі й п'янкі, мов весняний вітер, ці звістки просочувалися в найглухіші куточки (В. Москалець); Дивуюсь: і чого про їх така ходить неслава, що це непевні люди (С. Васильченко); Ніяка недобра слава не проходила про неї (Г. Квітка-Основ'яненко); Дівчата тільки чули, як передавалися з уст в уста уривки речень, окремі слова (Д. Ткач); Десь в далекім Гіндустані рождалися (оповідання) перед віками, тисячі літ переносилися з уст в уста, з грудей в груди — аж поки не дісталися сюди, в цю щілину межи гір (Г. Хоткевич); Звісно, може, і брехали люди, — чутка-утка поки обійде цілий край — десять раз вилиняє, переміниться (Панас Мирний).
ПРОКОТИ́ТИСЯ див. проко́чуватися.
див. прокочуватися.
To roll, to trundle