УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДА́РИТИ (ВДА́РИТИ), рю, риш, док.
1. кого, що і без прям. дод., по чому, у що, об що. Чинити удар, удари; бити.
– Ні! Не діжде..! – сердилась старенька пані, ударяючи кулаком об кулак (Панас Мирний);
Могутнім хвостом ударяв [кит] пароплав по боках і ховався в воду, пірнав під пароплав і підносив його на своїй спині (М. Трублаїні);
[Співець:] Як його [пророка] в залізному ярмі виводили в полон з Єрусалиму, він об зруйнований жертовник вдарив сю арфу й кинув строщену додолу (Леся Українка);
– З чого ж починати? – вдарив Денис по молодому дубкові сокирою так, що аж листя на ньому затремтіло (Григорій Тютюнник);
І зараз з усіх восьми копит рвонули коні й гаркнули колеса. Холодні скалочки мерзлої дороги, як дробом, ударили в лице, обсипали всього (А. Головко);
// у сполуч. зі сл. по плечі. Плескати по плечах, виражаючи доброзичливе ставлення до когось.
– Та ще ти й не бачив, москалю, наших славних діл! – одказує Лушня, ударяючи пушкаря по плечі рукою й опускаючись коло його на лаву (Панас Мирний);
– А ти, Мироне, тримайся свого, то не пропадеш. Живи, – вдарив полісовщика кістлявою рукою по плечі, наче дозволяючи йому жити на світі (М. Стельмах);
// Спричиняти удари, поштовхи внаслідок зіткнення з чим-небудь (перев. про вітер, хвилі і т. ін.).
Сильний прибій ударяв у берег (М. Трублаїні);
Я вийшов на вулицю. В обличчя мені ударив вітер, штормовий вихор (Ю. Яновський);
Хвиля саме вдарила в борт і каскадом загуркотіла по палубі вгорі (Ю. Смолич).
2. кого і без прям. дод. Навмисне завдавати кому-небудь ударів, намагаючись заподіяти біль або убити.
От він люльку покуряє, Злегка коника вдаряє, Дужче коника вдаря І говорить до царя (Л. Первомайський);
Десь хлопчик недалечко був, На його [голуба] цуркою шпурнув І в голову якраз ударив дуже... (Л. Глібов);
Роман похитнувся, а Гервасій ще міцніше вдарив хлопця правицею в друге вухо (М. Стельмах);
Хліб так ударив ланцюгом хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим на землю (О. Довженко);
// у сполуч. зі сл. об землю. Кинути з силою на землю кого-, що-небудь.
– Бий його лиха година! – скрикнув з розпукою Семен і вдарив шапкою об землю (М. Коцюбинський);
Ухопив Марусяк Андрія, здавив полонинською силкою ко́ханою і, піднявши догори, вдарив об землю (Г. Хоткевич);
// перен. Завдавати образи, болю, неприємності кому-небудь.
Мені хотілось цим грубим словом ударить читача (М. Коцюбинський);
Вона [репліка] боляче вдарила по гострому Явтуховому самолюбстві, але заперечити щось проти цілого натовпу він не зважувався (Г. Епік);
// кого, по кому – чому, перен. Спрямовувати які-небудь дії, заходи проти когось, піддавати гострій критиці кого-, що-небудь.
Треба сказати просто: коли зараз же не буде вжито надзвичайних заходів – то нас можуть дошкульно ударити (В. Еллан-Блакитний);
– Аркадію Аркадійовичу, а кого ж там критикувати?.. – Можете по санітарках, по прибиральницях проїхатись, – пояснив директор. – Ударте й мене за те, що й досі не збудував нового корпусу (Є. Кравченко).
3. кого і без прям. дод., перен. Дуже впливати на кого-небудь; сильно вражати.
Прикро вдарили нас у Вашій примітці до статті Лукіяновича слова про те, що Драгоманов “смертельно хворий” (Леся Українка);
Цей здогад аж вдарив Майбороду (Ю. Смолич);
// у сполуч. зі сл. в серце, по серцю, по нервах і т. ін. З особливою силою діяти на свідомість, почуття, викликаючи зворушення, жаль, роздратування тощо.
Іде, виграваючи міддю, в серце ударяючи, марш (М. Бажан);
Промова від перших речень ударила всіх зібраних по серцях (І. Франко);
В школі почувся розгонистий сміх, він боляче вдарив у серце Бараболі (М. Стельмах);
Раптом важкий стогін боляче вдарив Марію по нервах (Ю. Бедзик);
// перев. у сполуч. зі сл. в голову. Несподівано з'явитися (про яку-небудь думку).
І враз ясно, виразно вдарила йому в голову думка: “Згоріла хата, згорів і хліб...” (М. Коцюбинський);
Оксана так і обмерла. Як блискавка, вдарила думка – “пропало все!” (А. Головко);
// безос.
– Ану, покажи свої руки! – Одразу вдарило в голову: усе пропало! (В. Минко).
4. перев. док., розм. Вистрелити або почати стріляти (з вогнепальної зброї).
У труби затрубили, У дзвони задзвонили, Вдарили з гармати, Знаменами, бунчугами [бунчуками] Гетьмана укрили (Т. Шевченко);
[Одна арабка:] Вставайте, брати, бороніть волю! Станьте за скелі! Підійміть шаблі! Готуйте рушниці! Вдарили, й розніс вітер дим і з димом – наших ворогів (І. Нечуй-Левицький);
Хату облили [фашисти] якоюсь сумішшю, піднесли до стріхи смолоскипи, а по вікнах ударили з автоматів... (М. Стельмах);
// безос.
Бережись, Тарасе мій коханий! Нахиляйтесь нижче, козаки! Це ж по вас ударило з гармати, полоснуло гулом і огнем... (В. Сосюра);
// Вистрелити або почати стріляти (про вогнепальну зброю).
Ворожий автомат ударив з-за ріки... (В. Сосюра);
Перехресним вогнем ударили кулемети (Я. Гримайло).
5. кого, що і без прям. дод. Влучати, вражаючи (про кулю, снаряд, блискавку і т. ін.).
Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (О. Донченко);
Тут його вдарила куля (Ю. Яновський);
Десь ворожий шумів броньовик, кулеметів гула стрілянина... Там, де біла мела хуртовина, в груди вдарила куля, як крик (В. Сосюра);
Страшенний гуркіт заглушив його: снаряд ударив просто в палаючу скирту (О. Гончар);
// безос.
Другим упав Шередега, його вдарило в шию (Григорій Тютюнник).
6. перев. док., кого, що і без прям. дод., по кому – чому, на кого – що, також без дод. Раптово атакувати ворога.
Одна в його думка – ударити на Іванців табір (П. Куліш);
Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків (М. Кропивницький);
Ударили втретє – і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка);
Молодиця втрутилась до розмови: “У них [німців] од цього краю варта стоїть, – ви вдарте їх од великого лісу, там безпечніше” (Ю. Яновський);
Щоб знесилити свого противника, Андрій вирішив ударити по Києву (А. Хижняк);
// по кому – чому, перен. Почати енергійно боротися з чимось негативним.
Перед тим, як вдарять по контрреволюції, пройдімось безлюдними вулицями Києва, прислухаймось до перешіптувань, зазирнімо в оселі багатих і бідних (О. Довженко);
[Іван:] Я знаю те поле, сам колись мучився на ньому бригадиром. Так буде там завжди, доки не вдарите по суховіях (О. Левада);
// перен. Спрямувати якісь заходи або гостру критику проти кого-, чого-небудь.
Насамперед ударили вони [католики] на руський, а властиво староримський (юліанський) календар, якого держалася православна церков (І. Франко).
7. перев. док., що і без прям. дод., розм. Швидко, енергійно розпочати якусь дію або зробити, виконати і т. ін. що-небудь.
Підем з Галею до клубу, вдарять нам музики, Подарую їй на свято нові черевики (Л. Забашта);
// перев. док., також у сполуч. зі сл. гопак, тропак, метелиця і т. ін., розм. Почати швидко, з запалом танцювати.
Посадила вража баба на трьох яйцях гусака, Сама вийшла на улицю та вдарила тропака (з народної пісні);
– А нуте, діти, отакої! – І старий піднявся. Як ударить, як ушкварить, Аж у боки взявся (Т. Шевченко);
Біля столу Максим хвацько вдарив навприсядки, танець затягнув його під самий стіл і там обірвався (М. Стельмах);
// фам. Швидко піти, побігти.
Маючи все-таки деякий життєвий досвід, я, побачивши ленінградку із шлангом в руках, зразу вдарив швиденько на той бік вулиці (Остап Вишня).
8. що і у що. Ударом, ударами по чомусь, у що-небудь створювати звук.
На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий дзвінкий гук задрижав і розлився по селі на всі долини (І. Нечуй-Левицький);
На пероні .. чоловік у червонім картузі вдарив у дзвінок двічі (А. Головко);
– Коли з Івчанки відступали австрійці, не схотів чоловік, щоб переходили через його село. Заліз у берег і вдарив ложкою в порожнє відро. Та так ударив, що навіть австрійські кулеметники не відрізнили дудніння відра від кулемета (М. Стельмах);
* У порівн. Заспівав [Назар], як у дзвін ударив (Марко Вовчок);
Всі троє загомоніли, мов у дзвони, вдарили (Ганна Барвінок);
// у сполуч. зі сл. в бубон, в струни, по струнах і т. ін. Почати грати (на деяких музичних інструментах – ударних і струнних).
От музика заграла Дербенського маршу, вдарили в бубни, поїхали, тільки пил їх покрив! (Г. Квітка-Основ'яненко);
Посідали. Розв'язав торбину. Вийняв кобзу, разів зо два Ударив по рваних (Т. Шевченко);
А струни плакали .. Де в бій, – вони нас кликали в утому... Та от – прийшов співець новий і в струни вдарив по-новому, і ми здригнули! (В. Сосюра);
* Образно. Рівно вдар смичком По людських серцях, Щоб ніхто кругом Не згасав у снах (М. Рильський);
// Голосно заспівати.
Дужі голоси вдарили чумацьку пісню (І. Нечуй-Левицький);
Чутно, як зовсім близько хлопці голосно вдарили парубоцької [пісні] (І. Микитенко);
// без дод. Почати видавати характерні уривчасті звуки (про деяких птахів).
Півень ударив утретє, почало край неба червоніти, а його [Федора] немає, немає (Панас Мирний);
Перепел ударив, неба край біліє (І. Манжура);
І стала хороша у птаха питати, Чи довго ще в світі їй весни стрівати? Зирнула їй пильно зозуля у вічі, Роззявила ротика й вдарила тричі (Я. Щоголів);
// в що, на що, до чого, що. Сповіщати про щось, давати якийсь сигнал за допомогою звуків.
Тільки що вдарили в дзвін до утрені, вже він [сотник] і скочив, і розбудив пана писаря Пістряка (Г. Квітка-Основ'яненко);
Тілько що Яків вийшов з хати, як вдарив дзвін на пожежу (Панас Мирний);
Як же вдарили в казани до обіду, тоді ціла купа запорожців кинулась до Кирила Тура; одв'язали од стовпа (П. Куліш);
Ну що ж, музико, вдар відбій, і не в жалі оті свайбові [весільні], а в мужність смуток перелий моєї першої любові (І. Гончаренко).
9. Звучати різко, сильно; лунати, розноситися.
От вдаряє акорд. Папа заграв! Як зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич);
Коли сонце стало високо, вдарив із дзвіниці дзвін; хитнув повітря і ножем пройшов в серце (М. Коцюбинський);
Десь далеко у вечірньому тихому повітрі весело вдарили святкові бубни (О. Гончар);
В тиші зоряній Гарматні вдарили салюти На честь, на славу, на хвалу (А. Малишко);
// Дзвоном позначати час (про ритмічні удари годинника).
Аж ось на ратуші вдарила перша година (І. Франко);
// безос.
Вже вдарило північ (І. Нечуй-Левицький);
Годинник відбив своє і далі: тік-так-тік-так! Минуло півгодини, вдарило девять (У. Самчук);
// зі сл. грім. Раптово і з великою силою гриміти.
Коли тут як ударить грім, як хрясне! так усі й заціпли (Ганна Барвінок);
Різнула блискавиця, мов крикнули зразу всі простори і гори, і – вдарив грім! (Г. Хоткевич);
// безос.
Відтіля ударило громом і посипало градом! (Панас Мирний).
10. Маючи значну інтенсивність, дуже освітлювати, сильно звучати, чутися, звичайно з силою діяти на органи чуттів людини (про світло, звуки, запах і т. ін.).
Проміння місяця вдаряло йому просто в лице, і в цих променях ясно видно було бридку пику (Ю. Смолич);
Крізь голубий морозяний туман Трави посохлої ударив запах милий (М. Рильський);
Зупинився коло мартенівської печі, спека його вдарила із засипних вікон, півтори тисячі градусів спека (Ю. Яновський);
Широкий майдан ударив гамором, дзвінками трамваїв, вигуками продавців газет (М. Чабанівський);
// безос., чим.
Як тільки я перейшла сіни, ще мокрі після вчорашньої зливи, і одчинила двері в шкільну кімнату, на мене вдарило холодною вільгістю, мов з льоху (Леся Українка);
Коли відчинили двері, з світлиці вдарило міцним самосадом, самогоном, яблуками і розпареним їдким потом (М. Стельмах);
// у що, по чому. Проникати кудись, досягати чогось, яскраво освітлювати щось (про світло).
Очі з червоного намиста [у роблених голубів] світили на всю хату, коли вдаряв у них сонячний промінь (Панас Мирний);
Вже й ніч землю обіймає; зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок);
Сонечко вдарить по тих дукачах препишних .. сяє Маруся – квітка квіткою! (П. Куліш);
В щілину дверей ударив промінь, і раптом засвітилося в льоху (Іван Ле).
11. перев. док. Початися, настати раптово або з великою силою (про явища природи).
Пішов він [Котигорошко] підземним світом. Іде та іде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град (з казки);
– А вже б час їхати, поки не вдарила спека, – сказав Мавродін трохи згодом (І. Нечуй-Левицький);
Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в'яне, жовкне... (Леся Українка);
Весна того року, забарившись, ударила дружно; вода з поліських берегів почала прибувати з небувалою силою (Г. Коцюба);
// безос., чим.
Розвіялись низькі хмари, певно, до кінця пересіяли своє холодне мливо, випогодилось на світанок, зазорилося, вдарило скрипучим морозом (Ю. Збанацький);
// Раптово увійти в чиєсь життя (про горе, біду і т. ін.).
Все казало, що удар одна-друга негода – і вона [Параска], як зламана, зігнеться (Панас Мирний);
Але минали дні за днями тихо; Здавалося, минуло наше лихо, Та нагло вдарило воно, мов грім (І. Франко);
// Вибухати, спалахувати (про війну, повстання тощо).
І строки минули – вдарила війна. І друг подав про себе вістку (П. Тичина);
Швидко вдарить повстання, мов крик, світова революція гряне (В. Сосюра).
12. З силою вириватися назовні (про рідину, повітря і т. ін.); бити сильним струменем.
Напередодні з нової свердловини вдарив фонтан (О. Донченко);
Старе джерело вдарило з-під землі раптово і несподівано, але так, що тепер зупинити його вже не могла ніяка сила (В. Кучер);
Мій друг у рік отой важкий Загинув на війні .. І кров із серця в ковилу Ударила струмком (М. Гірник);
Раптом велика брила породи сама відвалилась, і з земних грудей могутнім струменем вдарила вода (М. Ю. Тарновський);
// Рвучко, з силою підійматися вгору (про вогонь, полум'я).
Жарке полум'я вдарило вгору, осяваючи купи сонних хат і дерев (Б. Грінченко);
Земля розкололась і вдарила вгору пружним полум'ям (О. Гончар).
13. у сполуч. зі сл. у піт, в жар і т. ін., безос., кого, розм. Раптово викликати певний стан.
[Рябина:] Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило (І. Франко).
14. тільки недок., на що, перен., розм. Звертати увагу на що-небудь, зважати на щось.
Як грім, гуркотів регіт по хаті, та Тимофій на те не вдаряв (Панас Мирний);
Багато ходило з поклоном до графа Скаржинського, але граф мало вдаряв на мужицькі поклони й прохання (О. Донченко);
// Розраховувати на що-небудь, мати на увазі щось.
Він не вдаряв на один обід, а він ударяв на всі зразу (Панас Мирний).
15. у що, об що. Те саме, що ударя́тися 1.
Лопасті [корабля] люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (Олесь Досвітній);
Пхнув щосили прогонич. Залізний болт з брязком ударив у віконницю, аж луна пішла попід високу стелю (М. Коцюбинський);
Глухо вдарили в берег фарбовані сходні (Л. Первомайський).
16. заст., рідко. Робити наголос на якомусь складі.
Народ говорить доволі чистою галицькою вимовою .. Акцентують слова трохи по-польському, вдаряючи на передостанній склад (І. Нечуй-Левицький).
Б'є / проби́ла (вда́рила) пі́вніч див. пі́вніч¹;
Би́ти / вда́рити в доло́ні див. би́ти;
Би́ти / вда́рити телегра́му див. би́ти;
Грім би мене́ вда́рив див. грім;
Межи́ пле́чі [уда́рити (штовхну́ти, пхну́ти, стусону́ти і т. ін.)] див. плече́;
Немо́в (мов, на́че і т. ін.) хто вда́рив див. хто¹;
Пара́ліч (розм. роди́мець, грець) уда́рив (поби́в, розби́в) див. пара́ліч;
(1) Ударя́ти (би́ти) / уда́рити відбі́й – ударами, дзвоном і т. ін. сповістити, просигналізувати про закінчення яких-небудь дій.
Сурми та барабани лунко вдарили відбій (З. Тулуб);
Бийте відбій! Ми перемогли. Доволі: щадіть руську кров (М. Рильський, пер. з тв. О. Пушкіна);
(2) Уда́рити ве́слами (у ве́сла) – почати швидко і сильно веслувати.
[Байда:] Пани-товариші! Сідаймо тепер на човни та вдармо веслами (І. Нечуй-Левицький);
(3) Уда́рити по коня́х – шмагнути коней нагайкою, батогом і т. ін., спонукаючи до негайного швидкого руху; швидко поїхати звідкись.
Старі нехворощани... розібрали, до чого воно доходиться. Вдарили по конях і покрились за гаєм (Ганна Барвінок);
Довідавшись на ярмарку в Борзні, що дома діти загибають з невідомої хвороби, батько ударив по конях (О. Довженко).
◇ [Аж] би́ти / вда́рити в ніс див. би́ти;
(4) [Аж] уда́рити об по́ли рука́ми – виявити надзвичайно сильне здивування, збентеження, обурення і т. ін. у зв'язку з чим-небудь.
– От горечко! – вдарив Шовкун об поли руками і кинувся бігти далі (О. Гончар);
Як .. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Г. Квітка-Основ'яненко);
Вда́рити у по́ли.
Оксентій вдарив у поли: – Як? Революція та й не дасть хліборобові землі? (Ю. Смолич);
[Аж] у піт ки́дати (вдаря́ти) / ки́нути (вда́рити) див. ки́дати;
Би́ти / вда́рити по кише́ні див. би́ти;
Би́ти / вда́рити покло́ни див. би́ти;
Би́ти / вда́рити по рука́х див. би́ти;
Би́ти / вда́рити у ві́чі (в о́чі) див. би́ти;
Би́ти (вдаря́ти) / вда́рити в го́лову див. би́ти;
Би́тися (би́ти, ударя́ти) / уда́ритися (уда́рити) [себе́] об (у) по́ли [рука́ми] див. би́тися;
Би́ти / уда́рити на спо́лох див. би́ти;
Би́ти / уда́рити [себе́] [кулако́м (рука́ми)] в (рідко об) гру́ди див. би́ти;
(5) Вда́рити (би́ти) чоло́м:
а) шанобливо вклонитися, привітавшись до кого-небудь, запрошуючи когось або прощаючись з кимсь.
– Просимо вас, дядьку, до вітальні, на Шевченків вечір, – низько вдарила чолом Леся (М. Олійник);
– Грай, музико! До світ сонця Все проп'ю, щоб люди знали! – Коли знов хтось до віконця: – Наша мати захворали [захворіли]! І гульвіси, і музики Мовчки випили по чарці, Враз зробились без'язикі, Чолом вдарили шинкарці (П. Грабовський);
б) (кому) попросити кого-небудь про щось.
Назрівала распря [чвара]. Галушка це помітив і сам повинився, що ватажкувать не вміє. І тоді несподівано для Максима ватага вдарила чолом йому. Так став Голобородько .. ватажком (К. Басенко);
Шпигай, Катрусю, але дозволь бити чолом лікареві Семенові Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії [голкотерапії] (І. Цюпа);
// заст. поклопотати про щось перед людьми, наділеними владою.
Стадницький, розуміючи примхи настрою і часу, вдарив чолом цариці на дворянство (М. Стельмах);
в) заст. поклопотати про щось перед людьми, наділеними владою.
Стадницький, розуміючи примхи настрою і часу, вдарив чолом цариці на дворянство;
(6) Вда́рити / вдаря́ти в ніс – раптово відчутися (про запах, пил і т. ін).
Солодкі пахощі лаванди вдарили в ніс (О. Ільченко);
Від першого дотику вдарила в ніс порохнява, матрац був потертий, дірявий (А. Хижняк);
// безос., чим. дуже подіяти на кого-небудь (про запах).
Безсило схилився просто на одкриту шухляду. У ніс йому гостро вдарило духом засушених троянд (Г. Епік);
Вда́рити до но́са.
Пес .. несе в зубах ковбасу .. Я ледво [ледве] всидів на липі, так мені запах до носа вдарив (І. Франко);
(7) Вда́рити в о́чі (у ві́чі) кому і без дод. – неприємно вразити надзвичайною яскравістю, незвичністю вигляду і т. ін.
Хата вдарила Чіпці в вічі своєю неохайністю (Панас Мирний);
Коли відкрив бічні дверцята [броньовика], в очі йому вдарило сліпуче пожарище, нестерпне вогняне сяйво (Ю. Бедзик);
// привернути увагу, стати особливо помітним.
– Коли бачу, кіннота біжить! Я гульк у хату, одяг юпку, спідницю, хустинку, взяв відра – баба по воду йде... Трохи присів, щоб не вдарило в очі, який здоровий (Д. Бузько);
Аж раптом вдарило в очі кілька неспокійних поглядів, – його не слухали, переглядалися і стиха говорили (М. Ю. Тарновський);
(8) Вда́рити по но́сі кого – присадити кого-небудь, даючи йому зрозуміти, чого він насправді вартий.
– Печоріна треба провчити! Ці петербурзькі вискочні завжди задаються, поки їх не вдариш по носі! (Переклад за ред. М. Рильського);
(9) Вда́рити по струні́ – вплинути, подіяти на кого-небудь, скориставшись чимсь вразливим, болючим для нього.
– Знаю, з якого боку зайти [до заробітчанина], по якій струні вдарити (О. Гончар);
Вибива́ти (би́ти) / уда́рити (утну́ти) тропака́ (третяка́, гопака́) див. вибива́ти;
(10) Го́пки вда́рити – затанцювати із запалом.
Як діждемо літа та нажнемо жита – поставимо в копки та вдаримо гопки (приказка);
Грім би тебе́ (його́, її́ і т. ін.) вда́рив (поби́в, приби́в, лу́снув ясе́нний) див. грім;
З-за плеча́ (плече́й) [уда́рити (розмахну́тися і т. ін.)] див. плече́;
Кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) див. кров;
Кров ударя́є (бу́хає, шиба́є) / уда́рила (забу́хала, шибну́ла) в го́лову (до голови́) див. кров;
(11) Мішко́м з-за ро́гу вда́рено (вда́рили) кого – хто-небудь дурнуватий, недоумкуватий, з великими дивацтвами.
Його [Джмелика] випускали, і він, ще не переступивши поріг міліції, знову заїдався з ким-небудь. Нарешті, всі чомусь зійшлися на тій думці, що його “мішком з-за рогу вдарено”, і перестали звертати на нього увагу (Григорій Тютюнник);
Наста́в (прийшо́в, уда́рив) час див. час;
(12) На́че вда́рив хто го́стрим ноже́м (д) див. хто¹;
(13) Не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без дод. – показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися.
Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” – майнула думка) (А. Головко);
Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський);
[Тиберій:] Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький);
Ні́би (мов, нена́че і т. ін.) пара́ліч розби́в (уда́рив) див. пара́ліч;
Па́лець об па́лець не вда́рити див. па́лець;
(14) Па́лець об па́лець не уда́рити – зовсім нічого не зробити, перев. для досягнення чого-небудь.
На душі у Марусі тяжко, вона не знаходить собі місця.. “Ах, я ще палець об палець не ударила, щоб організувати друкарню!” – шугає думка (Ф. Бурлака);
Праве́ць уда́рив (ви́правив) див. праве́ць;
Сади́ти / вда́рити гайдука́ (гопака́, гоцака́ і т. ін.) див. сади́ти;
Тря́сця вда́рила див. тря́сця;
(15) Уда́рило в па́мороки кому і без дод., безос. – у кого-небудь затуманилася свідомість; хто-небудь сп'янів.
Тітка випила там чи не випила, але в памороки ударило (Є. Гуцало);
(16) Уда́рило в сон кого, безос. – хто-небудь захотів спати.
Одного разу ліг після обіду відпочити.., взяв собі газету (рискнув) і розгорнув... Як ударило ж мене в сон (Остап Вишня);
(17) Уда́рити в закаблу́ки – завзято затанцювати.
В червоних штанях оксамитних... Іде козак. – Ох, літа! літа! Що ви творите? – .. Старий ударив в закаблуки, Аж встала курява! Отак! (Т. Шевченко);
Як сонні, ходять [пари], сплівши руки, а тут би вихором пройтись, ударить шквально в закаблуки (О. Гончар);
(18) Уда́рити в о́чі (у ві́чі):
а) яскраво освітити, засліплюючи (про сильне, різке світло або блиск).
Шумом, горілкою, паленим чимсь дихнуло на мене, коли я відчинила двері. Світло вдарило мені в очі, і я деякий час нічого не могла розібрати (Г. Хоткевич);
Надійка зупинилася над обривом, над безбережжям засніженої далини, що вдарила їй у вічі сліпучим іскристим блиском (В. Козаченко);
б) вразити своїм виглядом, різко привернуги до себе увагу.
Хата вдарила Чіпці в вічі своєю неохайністю (Панас Мирний);
Івана кинуло в жар. Червоні літери [стінгазети] вдарили вогнем у очі, й він мало не похитнувся (В. Кучер);
“Будував академік Бекетов”, – вдарив йому в вічі забризканий кров'ю напис, вирізьблений на стіні (І. Багмут);
(19) Уда́рити з копи́та – відразу з місця побігти, помчати з великою швидкістю (про коней).
Коні вдарили з копита, і під ними задзвеніла і бризнула соком березнева земля (М. Стельмах);
(20) Уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю – забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще.
[Виборний:] Викинь [Наталко] лиш дур з голови; удар лихом об землю, – мовчи та диш! (І. Котляревський);
– Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко... (В. Кучер);
Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський);
(21) Уда́рити навтікача́ – почати швидко тікати.
Відігнавши їх за рівчак, ми повернулися і знову вдарили навтікача. Поки солдати не одумались або не наробили ґвалту! (Ю. Смолич);
(22) Уда́рити нога́ми – піти в танець.
Вельможна громада Не втерпіла, ударила Старими ногами (Т. Шевченко);
(23) Уда́рити чва́лом – швидко помчати, понестися (про коней).
Гюргій зв'язав тарпанів за шиї своїм поясом і відпустив їх у поле, тарпани з місця вдарили чвалом, в несамовитості розшарпали пояс (П. Загребельний);
Хміль ударя́є / уда́рив у го́лову див. хміль;
(24) Хоч об доро́гу вдар, зі сл. дурни́й. – дуже, надзвичайно.
Дурний, хоч об дорогу вдар! (прислів'я);
Як (мов, ні́би і т. ін.) грім з [я́сно́го не́ба] уда́рив [над голово́ю] див. грім;
Як (мов, ні́би і т. ін.) гро́мом приби́ло (уда́рило) див. прибива́ти;
Як (мов, ні́би і т. ін.) обу́хом (до́вбнею, молотко́м) би́ти / вда́рити [по голові́ (в го́лову)] див. би́ти.