ОБЛУПАНИЙ

ОБЛУ́ПАНИЙ, а, е, діал.

1. Дієпр. пас. до облупа́ти.

2. у знач. прикм. Який повністю чи частково втратив верхній шар, покриття, оболонку і т. ін.; обдертий, обшарпаний.

Увечері школа мала особливо сумний вигляд. Неогороджена, в бур'янах. Сама облупана, немазана (С. Васильченко);

Зайшла [Домаха] в хату і ніби вперше оце побачила непорядок – і припічок не підведений, і карниз облупаний, давно не мазаний комин (І. Цюпа);

// Який відпав, осипався частинками, шматками (про верхній шар, покриття, оболонку і т. ін. чого-небудь).

Хата була велика, .. ґонти були місцями пообдирані, а стіни світилися до місяця облупаною глиною (Н. Кобринська).

ОБЛУ́ПЛЕНИЙ (який повністю чи частково втратив верхній шар покриття; який відпав, обсипався частинками, шматками), ОБЛУ́ЩЕНИЙ, ОБДЕ́РТИЙ, ОБША́РПАНИЙ, ОБКОЛУ́ПАНИЙ рідше, ОБЛУ́ПАНИЙ діал. Облуплена, облущена фарба бортів. Іржа... Ілюмінатори засновані павутинням (О. Гончар); Весняне сонце.. проривалося крізь ґрати й золотило брудні, обдерті стіни похмурої камери (С. Васильченко); На протилежнім боці вигону обшарпана стояла школа (Я. Качура); На замазаній стіні.. місцями червоніла цегла з-під обколупаної глини (І. Нечуй-Левицький); З таким напруженням зазирав (Панько) до сіней, що видів кожду жовтаву пляму на стіні від облупаного вапна (Лесь Мартович).

[obłupanyj]

прикм.

obłupany