ТИРЕ

ТИРЕ [рэ], нескл., ср. Знак препинания в виде длинной горизонтальнойчерточки (-). Поставить т.

тире ср. нескл. 1) Знак препинания, имеющий вид прямой горизонтальной черточки. 2) Знак азбуки Морзе в виде горизонтальной черточки, которому при передаче по телеграфу соответствует сигнал большей - по сравнению с точкой - продолжительности.

тире
с. нескл.
dash

тире сущ., кол-во синонимов: 2 • знак (138) • минус (26) Словарь синонимов ASIS.В.Н. Тришин.2013. . Синонимы: знак, минус

Тире (Tireh, в древности Teira или Туrrha, в Лидии) — город в Смирнском санджаке Аидинского (Aidin) вилайета Азиатской Турции, в долине р. Кючук-Мендерес (Кауstros древних), в 65 км на ЮВ от Смирны, с которою соединен железнодорожною линией. Около 20000 жителей (много греков), занимающихся разведением виноградников, производством ковров и хлопчатобумажных тканей и торговлей.

§ 121. Тире (—)↑ "Найголовніші правила пунктуації" \    Тире ставиться: \    1. Між підметом і присудком, коли останній виражений іменником або кількісним числівником у називному відмінку, а дієслова-зв’язки немає. При цьому присудок може бути як непоширеним, так і поширеним:    Бук — дерево.    Три та сім — десять.    Київ — столиця України.    Мистецтво — найкращий педагог (Гончар).    Пісня і праця — великі дві сили,    Їм я бажаю до скону служить (Франко).    І один у полі — воїн (Дольд-Михайлик). Примітка. Перед заперечним присудком, вираженим іменником у називному відмінку із заперечною часткою не, тире звичайно не ставиться: Серце не камінь. \    2. Між підметом і присудком, коли один із цих членів речення (або обидва) є інфінітивом: Говорити — річ нудна. Працювати слід до дна (Рильський).    Життя прожити — не поле перейти (Прислів’я). page174 \    3. Перед це (це є), оце, то, ось (це) значить, якщо присудок, виражений іменником у називному відмінку або неозначеною формою дієслова, приєднується за допомогою цих слів до підмета:    Гетьман, може, як ніхто інший знав, що любити Україну — це найперше захистити її надійно від усіх ворогів (Лупій). Класична пластика і контур строгий, І логіки залізна течія — Оце твоя, поезіє, дорога (Зеров). Сміле слово — то наші гармати, Світлі вчинки — то наші мечі (Грабовський). Зернина — то життя у сповитку (Кащук). Серце чисте співця — То ранкової відблиск роси (Ющенко).    Гармонійне злиття ідеї з художньою формою, в яку вона обрана, — ось формула ідеального твору мистецтва (Дрозд).    Жити мені без праці — значить не жити (Павличко). Примітка. Тире ставиться й перед єднальним сполучником (або зрідка після нього) між двома присудками, якщо другий з них виражає щось несподіване або різко протилежне до висловленого першим: Земля на прощання усміхнулась — і потемніла (Панас Мирний). Повечеряємо — і за роботу (Тютюнник). Мигне тільки рябенька спинка або гострий шпичастий хвостик — і зникне (Коцюбинський). Або — після сполучника: Я тоді швидко підводжусь і — зирк через комин (Довженко). \    4. На місці пропущеного члена речення, переважно присудка:    Крізь шибку виднілись білі колони тераси, а за ними — квітник (Коцюбинський). Без витоку нема ріки, Як без коріння — крони (Осадчук). \    5. Перед узагальнюючим словом, що стоїть після однорідних членів речення:    День, вечір, ніч, ранок — все біле, все тьмяне (Леся Українка). Ні спека дня, ні бурі, ні морози — Ніщо не вб’є любов мою живу (Сосюра). page175 \    6. Після переліку, якщо перелік іде за узагальнюючим словом і не закінчує речення:    Сотні й тисячі українських дівчат: колгоспниць, робітниць, студенток, лікарів, інженерів — у сірих шинелях радянських воїнів ідуть на захід (Бажан).    Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький — багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу. \    7. Для виділення прикладок, якщо вони стоять у кінці речення й перед ними можна, не змінюючи змісту, вставити а саме:    У своїм невеличкім гурточку він [Гуща] завів новину — гуртову працю (Коцюбинський). Примітка. Якщо прикладка є власним іменем, то вона частіше відокремлюється комами: Обабіч Свирида сиділи Мурий і ще один муляр, Тимко (Копиленко). Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх (Тичина). Тамарі він чомусь видався схожим на доброго, покривдженого лісовика, Чугайстра, з гуцульської казки (Мушкетик). \    8. Між частинами заперечного порівняння: ...То ж не вовки-сіроманці Квилять та проквиляють, Не орли-чорнокрильці клекочуть, Попід небесами літають, — То ж сидить на могилі Козак старесенький, Як голубонько сивесенький, Та на бандуру грає-виграває, Голосно-жалібно співає (Народна дума). \    9. Між реченнями, що входять до безсполучникового складного чи складносурядного речення, якщо в другому з них подано висновок або наслідок дії першого: Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Шевченко). Вдарив революціонер — захитався світ (Тичина). page176    Минали літа — росли сини (Головко). Не жди ніколи слушної пори — Твоя мовчанка може стать ганьбою! (Павличко). Орач торкнеться до керма руками — І нива дзвонить темним сріблом скиб (Стельмах). \    10. Між частинами безсполучникового складного речення, коли перша частина виражає причину або умову, а друга — наслідок:    ...Попадавсь їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли (Марко Вовчок).    Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман і розгортає крила (Коцюбинський). \    11. Між реченнями, коли зміст їх різко протиставляється: Ще сонячні промені сплять — Досвітні огні вже горять! (Леся Українка). Закрався вечір, одшуміла праця, Як сльози, затремтіли ліхтарі, — Та діти наші ночі не бояться (Рильський). \    12. Між двома або кількома власними іменами, сукупністю яких називається вчення, теорія, науковий закон:    Фізичний закон Бойля — Маріотта. \    13. Між двома словами на означення просторових, часових або кількісних меж (замість словосполучень із прийменниками від...до):    Автотраса Київ — Львів.    Навчання на курсах триватиме протягом січня — квітня.    Пам’ятки української мови XVI — XVIII ст.    Вантаж вагою вісім — десять тонн. \    14. Для виділення поширеної групи вставних слів (або вставного речення), що стоїть у середині речення:    ...Топольський — молодий чоловік, але — на думку пана посла — надзвичайно талановитий і солідний (Маковей). Опукою згори — аж вітром зашуміло — Орел ушкварив на Ягня (Гребінка).    А тоді зопалу — не встигло радіо попередити! — вернулися морози (Яворівський). Примітка 1. Про вживання ком і дужок при вставних словах і вставних реченнях див. "§ 118", А, п. 11; "§ 123", п. 2. page177 Примітка 2. Коли після тире стоять слова, що повинні бути виділені комами (наприклад, вставні слова), то перша кома не ставиться: Не знать звідки взялись [орендарі], наїхали й позбирали панські землі під оренду — звісно, за ту ціну, яку самі призначили (Панас Мирний). \    15. Разом із комою для відзначення переходу від підвищення до зниження інтонації в періоді: Як тільки ясний день погасне І ніч покриє Божий мир, І наше лихо трохи засне, І стихне людський поговір, — Я йду до берега крутого, І довго там дивлюся я, Як із-за лісу, з-за густого Зіходить зіронька моя (Глібов). Примітка. Про вживання тире при прямій мові див. "§ 125". \    16. Як додатковий знак після коми перед словом, яке повторюється для того, щоб зв’язати з попереднім реченням наступне (найчастіше підрядне, яке підсилює, доповнює або розвиває головне):    Шевченківський Палій стоїть на порозі того прозріння, до якого доходить Іван Вишенський у поемі Франка, — на порозі усвідомлення, що тільки в діяльнім служінні своєму народові може бути остаточне виправдання людини, що тільки в ньому вища рація людського існування (Рильський). \    17. Взагалі для означення спеціально підкреслюваної паузи різного змістового й стилістичного характеру:    Увечері кличуть: «Іди до панночки — розбирати» (Марко Вовчок). Не слухає сонце, За гору сідає І нам посилає На всю ніч — прощай! (Самійленко). Сьогодні — майбутнього далину я оком прозираю (Тичина). На прю ми стали проти царства тьми, Що оскверняє море й суходоли, І віримо, що переможем — ми, І знаємо, що не вмремо — ніколи! (Рильський). page178 \

(франц. tiret — черточка). Знак препинания в виде длинной горизонтальной черточки, который ставится;

1) между подлежащим и сказуемым (при определенном их морфологическом выражении и при отсутствии связки). Долг мой — повиноваться приказу (Пушкин). Нравиться — это дело юношей (Тургенев). Подхалюзины и Чичиковы — вот сильные практические характеры “темного царства” (Добролюбов);

2) в эллиптических предложениях. Теркин мой — к огню поближе (Твардовский). Здесь — овраги, дальше — степи, еще дальше — пустыня, в другом конце — леса, болота, мох (Федин);

3) после однородных членов предложения перед обобщающим словом. В степи, за рекой, по дорогам — везде было пусто (Л. Толстой). Впрочем, лавки, стол, рукомойник на веревочке, полотенце на гвозде, ухват в углу и широкий шесток, уставленный горшками,— все было как в обыкновенной избе (Пушкин);

4) для выражения неожиданности, резкой противоположности между членами предложения. Хотел объехать целый свет — и не объехал сотой доли (Грибоедов). Здесь не житье им — рай (Крылов). Войско тронулось — и в шестом часу дня увидало неприятеля среди обширного поля Куликова (Карамзин);

5) между словами для обозначения пределов пространственных, временных; количественных. Поезд Москва — Ленинград. Писатели XIX—XX вв. Груз весом 10—12 тонн; также между двумя или несколькими именами собственными, совокупностью которых называется какое-либо учение, научное учреждение и т. п. Учение Маркса—Энгельса—Ленина. Физический закон Бойля—Мариотта;

6) для отделения (выделения) обособленных приложений. Приближалась ночь — самое удобное для партизан время (Лидин). Мы, дедовский храня обычай, несем домой из гор добычу — оленя, сбитого стрелой (Брюсов). Я начал говорить об условиях, о неравенстве, о людях — жертвах жизни и о людях — владыках ее (Горький);

7) для выделения вводных и вставных предложений.Сама же барыня — говорили о ней — не умеет отличать буженину от телятины (Горький). Мой приход — я это мог заметить — сначала несколько смутил гостей (Тургенев). Воображая, что замок заперт, я вынул ключ, и — о ужас! — у меня в руках была только головка ключика (Л. Толстой);

8) в сложносочиненном предложении (чаще перед союзом и, реже перед другими союзами) для обозначения резкого перехода к другой мысли или резкого противопоставления. Треск разрываемой рубахи — и Гаврила лежал на песке, безумно вытаращив глаза (Горький). Я спешу туда ж — а там уже весь город (Пушкин). Но вот опять хлынули играющие лучи — и весело и величаво поднимается могучее светило (Тургенев);

9) в бессоюзном сложном предложении для указания на быструю смену событий, для обозначения резкой противоположности, для выражения отношений временных, условно-следственных и др. Игнат спустил курок — ружье дало осечку (Чехов). Косили версту — выкосили грош (Горький). Я умираю — мне не к чему лгать (Тургенев). Пашню пашут — руками не машут (пословица). Упустишь огонь — не потушишь (пословица). В сказках Андерсена обретают дар речи не только цветы, ветры, деревья — в них оживает и домашний мир вещей и игрушек (Паустовский). Семь раз отбивался штыком Железняк — семь трупов оставил разгромленный враг (М. Голодный);

10) для выделения слов автора при прямой речи. "Отпусти его,— шепнул я на ухо Бирюку,— я заплачу за дерево” (Тургенев); также для отделения авторских слов, которым предшествует прямая речь. “Женщина или девушка на велосипеде — это ужасно!” — говорил Беликов (Чехов);

11) в начале реплик, даваемых с абзаца.

— Смотри-ка, квакушка, что, буду ль я с него?

— Нет, кумушка, далеко!

— Гляди же, как теперь раздуюсь я широко. Ну, каково? Пополнилась ли я?

— Почти что ничего.

— Ну, как теперь?

— Все то ж

(Крылов);

12) между репликами в диалоге, даваемом без абзаца. *Ва, Михаил Додонов! Ты что здесь валяешься?” — “Мочи нет!” — “Что с тобой?” — “Обессилел я!” — "A-a, эmo нехорошо!” — “Товарищ Дунаев, нет ли у вас кусочка маленького?” — “Зачем тебе?” — “Есть больно хочется” (Неверов);

13) в качестве дополнительного знака в сложных предложениях (перед повторяющимся словом, связывающим две части предложения), в периоде (между повышением и понижением), после группы придаточных предложений; Теперь же, судебным следователем, Иван Ильич чувствовал, что все без исключения, самые важные, самодовольные люди,— все у него в руках (Л. Толстой). Кто виноват из них, кто прав,— судить не нам (Крылов). То за две комнаты от меня быстро проговорит в бреду моя дочь Лиза, то жена пройдет через залу со свечой и непременно уронит коробку со спичками, то скрипнет рассыхающийся шкап или неожиданно загудит горелка в лампе, — все эти звуки почему-то волнуют меня (Чехов).

Синонимы: