КЛОПІТНИ́Й, А́, Е́.
Клопітни́й, а́, е́.
1) Заботливый. Я їй довожу гарненько, беруся розсудливо… та шкода люю розуму клопітного. МВ. ІІ. 131.
2) Безпокойный, хлопотунъ, надоѣдливый (о человѣкѣ). Іван клопітний чоловік. Хлопотливый, безпокойный (о дѣлѣ). Зареклися, що сами з роду-віку у таке клопітне не вберемось. МВ. ІІІ. 49.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 252.