ШИ́Я, ї, ж.
1. Частина тіла людини та більшості тварин, що з'єднує голову з тулубом.
Лошата підняли голови до хазяїна свого й чекали, напруживши жили на міцних шиях (М. Коцюбинський);
Лейтенант, помітно посоліднішав. Шию тримав рівно, хрящуватий кадик туго випинався з-під коміра (О. Гончар);
Голова .. сполучена в ящірки з тулубом за допомогою шиї (з навч. літ.);
* Образно. Коли тіні поволі гусли, спокійна затока надівала на шию разок дорогого намиста – неаполітанських вогнів (М. Коцюбинський);
* У порівн. Розлилась Рось рукавами й рукавцями.., то вигинаючи воду, наче шию лебедину, то розбиваючи її білими краплями в білій легкій, як пух, піні (І. Нечуй-Левицький).
2. розм. Вузька частина якогось предмета, споруди і т. ін.
Кайдаш підвів очі і глянув на комин, на шию коло комина, під шиєю була дірка на піч (І. Нечуй-Левицький);
Поверх дзвонів баня, там шия, піддашок, швайка, яблуко і на яблуці хрест (А. Свидницький);
Складається [ліра] з таких основних частин: корпусу з додатком (“шиєю”), кілків для натягування струн, клавіатури з кришкою, коробки з дерев'яним коліщам та підгрифа (з наук. літ.);
Обабіч вулиці величезні крани повертали свої довгі, витягнуті шиї, підіймаючи вгору і опускаючи на високі поверхи штабелі дощок, контейнери цегли, залізні балки, готові рами вікон (В. Собко).
(1) Воля́ча ши́я – коротка мускуляста шия.
– Не бійся, не бійся, – ласкаво гудів над ним [татарином] кремезний чумак з волячою шиєю. – Ми не звірі (З. Тулуб);
Він [Тимон] уперто зігнув свою дужу, справді волячу, шию, пручаючися проти насильства (Д. Бузько);
Зало́млювати / заломи́ти го́лову (ши́ю) див. зало́млювати;
Поверта́ти (оберта́ти) / поверну́ти (оберну́ти) го́лову (обли́ччя, ши́ю і т. ін.) див. поверта́ти¹;
Повиса́ти (ви́снути) / пови́снути на ши́ї (на ши́ю) див. повиса́ти;
Розгла́джувати / розгла́дити чоло́ (обли́ччя, ши́ю, що́ки і т. ін.) див. розгла́джувати.
◇ Везти́ на ши́ї див. везти́;
Ви́сі́ти на ши́ї див. ви́сі́ти;
Ви́сунути ши́ю з ярма́ див. висува́ти;
Ві́шатися (ки́датися, чіпля́тися) / пові́ситися (ки́нутися, почепи́тися) на ши́ю див. ві́шатися;
Воло́ві ши́ю (ро́ги) скру́тить (мо́же скрути́ти) див. скру́чувати;
Гну́ти (згина́ти) спи́ну (ши́ю, карк, хребе́т, хребта́ і т. ін.) див. гну́ти;
Да́ти / дава́ти в три ши́ї (тришия́) див. дава́ти;
Да́ти (надава́ти) / дава́ти по ши́ї (по гамалику́) див. дава́ти;
Діста́ти по ши́ї (поти́личника) див. дістава́ти;
За ко́мір (за ши́ю, за спи́ну і т. ін.) ллє́ться див. ли́тися;
Затя́гувати (затяга́ти) / затягти́ (затягну́ти) петлю́ (за́шморг) [на ши́ї] див. затя́гувати;
За ши́ю (за спи́ну, за ко́мір і т. ін.) не ллє (не ка́пає) див. ли́ти;
(2) За ши́ю [па́дати (си́патися і т. ін.)] – за комір (падати, сипатися і т. ін.).
Кулі впивалися в стіну над головою, і штукатурка сипалась йому за шию (О. Гончар);
Краплі дощу дріботіли йому [Хомі] по картузику, потрапляючи іноді й за шию (Григорій Тютюнник);
Зла́зити (зліза́ти) / злі́зти з ши́ї див. зла́зити¹;
Ка́мінь на ши́ї (на ши́ю) див. ка́мінь;
Ми́лити ши́ю (чу́ба, хо́лку і т. ін.) див. ми́лити;
Накида́ти (наклада́ти, надіва́ти і т. ін.) / наки́нути (накла́сти, наді́ти і т. ін.) ярмо́ (петлю́) [на [свою́] ши́ю (на карк, на се́бе)] див. накида́ти²;
Нами́лити ши́ю (го́лову, в'я́зи) див. нами́лювати;
Намина́ти (накру́чувати, ску́бти і т. ін.) / нам'я́ти (накрути́ти, наску́бти і т. ін.) па́рші (ву́ха, ши́ю і т. ін.) див. намина́ти;
(3) На свою́ (мою́, твою́ і т. ін.) ши́ю; Собі́ на ши́ю – на чиюсь відповідальність, обтяжуючи когось.
Спершу дядько .. почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, .. та все до його [нього], на його шию, об'їдати та оббирати (Панас Мирний);
– І сівба, і переселення – все на мою шию (Григорій Тютюнник);
Парубок завів Степаниду до своєї матері, а восени й одружився на вдовиці, і довго чудувалося село, як славний, з ремеслом у руці хлопець, за якого залюбки пішла б усяка дівчина, міг узяти на свою шию аж семеро дітей (М. Стельмах);
Насіда́ти на п'я́ти (на ши́ю) див. насіда́ти;
(4) На ши́ї у кого, чиїй – на чиєму-небудь утриманні, під чиєюсь опікою.
Ой пані Ганно! Чи гаразд же ти зробила, що таке слово промовила?.. Уже ж чи гаразд, чи ні, а Оленка в тебе на шиї (П. Куліш);
– Була вже одна трясця на моїй шиї, – насуплюється Юхрим (М. Стельмах);
(5) На ши́ю чию, кому – під відповідальність кого-небудь або на утримання когось.
Спершу дядько почне закидати: що де в чорта хто не вирветься, та все до його [нього], на його шию, об'їдати та оббирати (Панас Мирний);
Восени й одружився [парубок] на вдовиці, і довго чудувалося село, як славний, з ремеслом у руці хлопець, за якого залюбки пішла б усяка дівчина, міг узяти на свою шию аж семеро дітей (М. Стельмах);
– І сівба, і переселення – все на мою шию (Григорій Тютюнник);
Не схили́ти / не схиля́ти голови́ (чола́, ши́ї і т. ін.) див. схиля́ти;
Петлю́ на ши́ю див. петля́;
Петля́ (арка́н) на ши́ю див. петля́;
Підставля́ти (дава́ти) / підста́вити (да́ти) ши́ю [в ярмо́ (під ярмо́)] див. підставля́ти;
Побра́тися рука́ми за ши́ї див. побра́тися;
Погна́ти в ши́ю (поти́лицю) див. погна́ти;
(6) По [са́му (самі́сіньку)] ши́ю:
а) повністю.
– Пани наділили свою Меласю усім, чим тільки здумали; а що вже у мужа свого найшла усякого добра, так іменно по шию у золоті сиділа (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Лаяв? – Ні, говорив тільки, що корови по шиї в грязюці стоять (Григорій Тютюнник);
// дуже глибоко.
Варто лише кому збитись убік на кілька кроків, і вже він провалюється по саму шию (О. Гончар);
б) дуже багато.
Час робочий, у кожного ще роботи по шию, у кого на полі, у кого на дворі (О. Кониський);
– Роботи в мене по самісіньку шию (І. Нечуй-Левицький);
Аж по ши́ю.
Навколишніми селами ширилася чутка: “Он у Строїні знали, що з шкуродерами зробити!” Правда, перебільшували дійсне: казали, що кожний набрав собі всякого добра аж по шию... (Л. Дем'ян);
в) у дуже великих, кількісно значних розмірах (про борги).
Колісник по коліна в трісках, по шию в боргах (прислів'я);
Сиді́ти (бу́ти) на ши́ї (на пле́ча́х) див. сиді́ти;
Сіда́ти / сі́сти на ши́ю (на пле́чі) див. сіда́ти;
Скида́ти / ски́нути ярмо́ (пу́та) [з се́бе (з ши́ї, з пліч)] див. скида́ти;
Скрути́ти (зверну́ти, злама́ти, рідше вкрути́ти) в'я́зи (карк, ши́ю) див. скру́чувати;
Стромля́ти ши́ю в за́шморг (в ярмо́) див. стромля́ти;
(7) У ши́ю (у три ши́ї, в заши́йок, в три ви́рви і т. ін.):
а) (зі сл. гнати, виганяти, проганяти, прогнати, виштовхнути і т. ін.) дуже грубо, з лайкою, побоями.
Півроку пройшло, грошенята мої З процентами к бісу пропали, – Все стрик пропустив. Усіх нас з ним ураз Із хати в зашийок прогнали (І. Франко);
– Гнати їх у три шиї! – завирувала молодь (О. Гончар);
– Сергій насміявся з тебе?.. То зараз же, при тобі, в три шиї витурю, в безвість нажену його, псяюху такого! (М. Стельмах);
– Мене ще ніхто не повчав – якось проживу без цього й надалі. Почне в'язнути з мораллю – витурю в шияку! (П. Загребельний);
– Дали нам греки прочухана І самого Енея-пана. В три вирви вигнали відтіль (І. Котляревський);
Коли ж не в лад, того в три вирви гнать (М. Лукаш, пер. з тв. Й.-В. Гете);
б) (кого) прогнати кого-небудь звідкісь дуже грубо, з лайкою, з бійкою.
[Храпко:] Скажи їм [людям]: хто з грошима – хай іде, а хто без грошей – у шию! (Панас Мирний);
[Хома:] Гарну новину прочув: мене в три шиї (М. Кропивницький);
Лакеям було наказано ніколи не пускати його у губернаторські покої, а коли що – то просто гнати в шию (Ю. Смолич);
– Мати пополотніла з обличчя, кинулась до дочки: – Витури його, дитино, в шию, адже він лобуряка, а не жених (М. Чабанівський);
– Вона сказала б: “Браво, Еріх! Жени звідси в шию всіх цих фон-фуксів” (В. Собко);
– А як же з цим?.. Кому накажеш ліквідувати? – Хто сказав – ліквідувати? В шию і на всі чотири! (О. Гончар);
Хому́т на ши́ї (на ши́ю) див. хому́т;
Хоч петлю́ на ши́ю див. петля́;
Як очку́р на ши́ю див. очку́р;
Ярмо́ на ши́ю див. ярмо́.