НЕЗМИ́ГНО

НЕЗМИ́ГНО, присл. Не мигаючи, не кліпаючи. Сухі, бездумні очі [Вериги] дивилися незмигно в куток, де стояв пучок жита (Панч, Гомон. Україна, 1954, 116); Вона чомусь не пішла до танцю, сидить і незмигно дивиться на капітана (Гончар, Тронка, 1963, 158). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 319.