М’Я́ЛО
М’Я́ЛО, а, с.
1. Те саме, що макогі́н. — Мовчи, невістко.. Як ухвачу м’яло, виб’ю тобі зуби! (Чуб., V, 1874, 696); Висить м’яло на кілку. Буде жінці і дяку… (Барв., Опов.., 1902, 340).
2. перен., зневажл. Млява, нерішуча людина. — Лежить оце м’яло, оцей лежень, неначе колода!.. — було кричить він (Н.-Лев., І, 1956, 607).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 838.