ЕКЗИСТЕ́НЦІЯ, ї, ж., філос.
1. Існування, буття; сутність.
Гори і сонце – дві речі, котрі нам подаровано для повнокровного втішання короткотривалою екзистенцією (Ю. Андрухович);
Ярина почала розпитувати його [Котигорошка].., чи усвідомлював він свою екзистенцію в пограничній ситуації під час здійснення подвигу (В. Кожелянко);
Ми мляво насолоджуємось екзистенцією .. Ми разом з усіма виснажуємось у марних спробах пошвидше прожити життя (Ю. Іздрик).
2. Основна категорія екзистенціалізму, що означає внутрішнє буття людини як конкретної неповторної особистості.
Початок XX ст. приніс із собою філософію екзистенції, яка актуалізувала питання взаємодії людини з природою, суспільством і Богом (з наук. літ.);
Людина, її самість безпосередньо переживає своє буття у світі як власне існування – екзистенцію (з наук. літ.);
Постшістдесятництво української прози оприявлює загрозу посягання на екзистенцію людського буття (з наук. літ.).
Екзисте́нція:
— існування [33;46-2;44-1;46-1]
— існування людей, що люблять ловити рибу в мутній воді [??][XVIII] На очах у Золя, ще в Е, відбувся державний переворот 1852 р., і він не міг про нього згадувати інакше, як про діло зради і захланності купки катілінарних екзистенцій, що відтоді висисали і деморалізували Францію [XVIII]
-ї, ж.
1) Основна категорія екзистенціалізму, яка означає те непізнаване, ірраціональне в людському "Я", внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.
2) зах. Існування.
Буття, обставини життя; у філософії протиставляється есенції (сутності), основне поняття екзистенціалізму, яким окреслюється особливий спосіб існування, притаманний лише людині.
Існування, життя