ПОГРОЗА, ЗАГРОЗА, ПОГРОЖУВАТИ, ЗАГРОЖУВАТИ

Загрожував вчинити низку терактів “Голос України” (№ 8 від 16 січня 2003 року) пише про чоловіка, який “загрожував вчинити низку терактів”. Це не обмовка, не описка (про небажаний збіг однакових приголосних “загрожував вчинити” говорити не будемо) – і такі неточності властиві не тільки “ГУ”. Наші тлумачники не розрізняють відтінків у відтворенні українською російського слова “угрожать”. “Загрожувати” – це становити небезпеку, створювати її. “Суперечка загрожувала перерости в сварку” (Петро Колесник), “Артамонову загрожувала сліпота” (Любомир Дмитерко). А в наведеному контексті слід було сказати “погрожував”. Погрожувати – залякувати чим-небудь, нахвалятися зробити щось неприємне. “Начальник полкової розвідки... погрожував розстріляти нашого старшого лейтенанта з “особистої зброї” (Іван Багмут). Те саме й з іменниками “погроза”, “загроза”. “Погроза” в сучасній літературній мові – обіцянка причинити зло, неприємність; “загроза” – можлива небезпека. Освічена людина не скаже: “Він надіслав лист із загрозою”, тільки – “з погрозою”. Так само не промовить: “Цілком реальна погроза землетрусу”, а “загроза землетрусу”. Бо “погроза” – це вже землетрус дав про себе знати.