ШУБОВСТЬ

ШУБО́ВСТЬ, виг., розм.

Уживається як присудок за знач. шубо́встати і шубо́вснути.

Вас так і потягло до води, до її чистої хвилі, до її цілющої прохолоди. Мерщій все з себе! Шубовсть!.. (Панас Мирний);

Черевик – шубовсть у воду, навіть хвиля розійшлась! (Н. Забіла);

Потріпав [півень] крилами, закукурікав та – шубовсть у Лаврінові огірки (І. Нечуй-Левицький);

Перелякалася миша, бо ворогів у неї багато. Перелякалася і – шубовсть з пенька, прямо в нірку (О. Копиленко);

* Образно. Марина зітхнула: – От саме через те ти й щаслива, Олено. Що правильно ти його полюбила. А не так, як я: шубовсть! Наче з кручі у воду. Не розпитала нічого! Не розізнала. От і розплачуйсь тепер (А. Головко).

Шубо́всть, виг.

див. падати