II. НЕ́ГІДЬ збірн., розм. (що-небудь непридатне, непотрібне, погане); НЕПО́ТРІБ (непотрібні речі); ДРА́НТЯ зневажл., МО́ТЛОХ зневажл., ПОРОХНО́ (ПОРОХНЯ́) зневажл. (про все погане, нецінне, непотрібне). (Чубенко:) Чого це від тебе димом тягне? Завжди від вашого брата-хіміка якоюсь негіддю несе (І. Кочерга); Коли мати.. починала порпатися серед різного непотребу, то часто, траплялось, діставала оте старовинне намисто (Є. Гуцало); — Давно були парубки, а тепер що? Саме дрантя (Лесь Мартович); Здебільшого йому траплялися недотепні, а часом і гидкі книжки. Зінько не находив серед цього мотлоху того, чого шукала його розумна.. голова (Б. Грінченко); Небавом і сліду не буде Од вас, огидне порохно! (М. Рильський).
ПИЛ (дрібні частинки ґрунту, що зависають у повітрі або вкривають якусь поверхню), ПО́РОХ, ПОРОХНЯ́ВА, ПОРОХНЯ́ рідше, ПОРОХНО́ рідше, ПРАХ заст.; ПИЛЮ́ГА розм., ПИЛЮ́КА розм., ПИЛЯ́КА рідше, КО́ПІТ розм. рідше (густий); КУ́РЯВА, КУ́РИЩЕ підсил., КІ́ПТЯВА розм., КІПТЯ́ГА́ розм., КІПТЮГА́ розм., КУРА́ діал. (перев. у повітрі); КУШПЕЛА́ діал. (клубами в повітрі). Потривожений пил, що досі тихо спочивав в меблях, тепер курився димом та крутився в повітрі (М. Коцюбинський); Під ногами пересохла земля оберталась на порох (П. Панч); Гуде, висвистує оскаженілий вітер.., жбурляє почорніле листя, кушпелить порохнявою (А. Хижняк); Видно, в кабінеті пилюки не бояться — порохня шаром лежить на.. плакатах чи діаграмах (О. Гончар); Йшов (мандрівник) не кваплячись та й не гаючись.. Порохно світилось у його слідах (І. Франко); І пити дасть (мати), і отрясе, Одує прах з його хітона (Т. Шевченко); Грузовик загудів, рушив з місця і за мить заховався у густих, високих хмарах сухої пилюги (В. Собко); Коло натовпу група дітей бігають, брьохають по пиляці (Ю. Яновський); Наче череда йде — такий копіт зіб'ють (А. Свидницький); Ціле небо було не голубе, а жовто-сіре, бо дрібная-дрібнесенькая порохня-курява геть оповила його... (А. Кримський); Спершу в курищі, видно було, маячило щось чорне, а чимдалі, то все більше і більше скривався віз з очей (Панас Мирний); Іде череда й стадо овечок, збиваючи кіптяву (Олена Пчілка); З-під гнідкових ніг та з-під воза почина вириватись кіптяга, курить, обдає вас пилом (Панас Мирний); Чорна кіптюга, підхоплена вітром, носилася понад шляхом, осідаючи на білі сорочки (Григорій Тютюнник); Іде чумак заморений, курою покритий (Я. Щоголів); Сіра кушпела застелила виднокіл позаду (Ю. Мушкетик).
ПОРОХНЯ́ (середина трухлявого або гнилого дерева; сипка маса решток чогось зотлілого, подрібненого тощо), ПОРОХНО́, ПОРОХНИ́ННЯ, ПОРОХНЯ́ВА, ТРУХА́ розм. Великий дуб, та порохнею напханий! (прислів'я); Місце, куди вони заїхали, було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном, що висвічує, луговий острів, пахучий, безлюдний (Григорій Тютюнник); Попотішаться ще твоїм стогоном, поки прирозуміють, яким побитом з твого порохниння найбільш користі потягти (Л. Яновська); Порохнява з потрухлої соломи, з покрівлі роз'їдала легені (К. Гордієнко); Міцним буковим ціпком Сагайдак почав штурхати в колоди, обдираючи з них кору, з-під якої сипалася бура труха (С. Добровольський).
ПОРОХНО́, а, с.
Те саме, що порохня́.
[Мавка:] Вона [верба] мене на зиму прийняла і порохном м'якеньким устелила для мене ложе (Леся Українка);
Очі його, великі і нерухливі, світилися мертвим, скляним блиском, блиском вогкого, гнилого порохна, яріючого серед потемків (І. Франко);
Місце .. було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном, що висвічує, луговий острів, пахучий, безлюдний (Григорій Тютюнник);
Байдуже їй, що Хо з усієї сили намагається налякати її .. Байдуже! Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів, зве його порохном (М. Коцюбинський);
Колишні царські лизоблюди Чи блюдолизи – все одно! Небавом і сліда не буде Од вас, огидне порохно! (М. Рильський);
* У порівн. На темній одежі світились руки, прозорі й молочні, як поночі порохно (М. Коцюбинський).
[porohno]
с.
prychno
див. порохнина.
див. залишок; старий
Порохно́, -на́, -ну́