ЧЕСТОЛЮ́БСТВО

ЧЕСТОЛЮ́БСТВО, а, с. Прагнення до слави, почестей, домагання високих постів. Честолюбство та гординя гризли йому серце, як іржа залізо (Н.-Лев., III, 1956, 368); — Ех, Тарасе, Тарасе,— розчулився враз Семен Михайлович.— І понесло ж тебе у ту Ковалівку. Чи колектив тобі наш набрид, чи почуття честолюбства тебе заїло? (Збан., Малин. дзвін, 1958, 28). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 316.